швидка допомога для твого навчання

Безкоштовні реферати Замовити реферат Авторам рефератів
Від партнерів
TOP реферати
1 Твір з літератури145289
2 Історія України36370
3 Звіт з практики (звіт про проходження виробничої практики)33774
4 Види тварин і рослин занесені до Червоної книги32310
5 Звіт про проходження виробничої практики 26447
6 Образ жінки в творчості Т.Г. Шевченка25996
7 «твір-роздум про твір Роксоляна» на тему що значить служити Богові19776
8 Твір роздум у на тему якою повинна бути людина18696
9 Правопис слів іншомовного походження17910
10 Образ Михайлика за повістю М. Стельмаха «Гуси лебеді летять»16638
Реклама
Статистика
Rambler's Top100

Оголошення

У нашій колекції більше ніж 60 тис. учбових робіт!

На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт,
або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД.


Тема: «Українська та зарубіжна культура » (ID:10834)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   20 кб.

Українська та зарубіжна культура

6 стр.



План





1. Культуротворча діяльність українських гетьманів


Українські гетьмани були в переважній більшості культурними, високоосвіченими людьми, які розуміли велике
державницьке значення культури і мистецтва, уславилися своїм меценатством, сприяли органічному входженню
української культури в загальноєвропейський культурний процес.

Б. Хмельницький виділив чималі кошти для укріплення і облаштування тодішньої гетьманської столиці – Чигирина,
а також родинного маєтку Хмельницького – Суботова. За його ініціативи були відбудовані замки в Києві,
Трипіллі, Богуславі.

Подальшого розвитку наприкінці ХVI – на початку ХVII ст. набуває українське малярство, представлене,
наприклад, в Львові школами художника Федора Сеньковича та Миколи Петрахновича. До найкращих зразків
українського малярства належить іконостас Успенського собору Києво-Печерського монастиря, Богородчанський
іконостас у Скиті Манявському (Галичина) роботи Михайла Козелева.

У ХVI – ХVII ст. поряд з іконописом розвивається портретний живопис. Гетьман Хмельницький багаторазово
виступав в розвитку цього нового для України напрямку мистецтва в якості безпосереднього замовника.
Національно-визвольна революція українського народу дістала своє відображення і у творчості чужинців –
голландців В. Гондіуса (портрет Б. Хмельницького) і А. Вестерфельда (гравюри пам’яток київської старовини)
тощо.

Традиції попередніх епох продовжувала і музична культура України. В часи Хмельниччини створено багато
героїчних дум, які побутують в репертуарі бандуристів ХVIII ст. Подальшого розвитку набуває і церковна музика,
великий внесок в яку належить визначному теоретикові української музики композиторові М. Дилецькому (1630 –
1690). Після Переяславської угоди починається експорт української музики до Москви, де вона домінує аж до
середини ХVIII ст.

У добу Хмельниччини набувають розвитку людвисарство – лиття з міді та конвісарство – лиття з олова.
Продовжуючи традиції Київської Русі, українські майстри досягли великої майстерності у вирві гармат та
дзвонів.

Слід зазначити, проте, що культуротворча діяльність Хмельницького і його наступників носила, значною мірою,
безсистемний, стихійний характер: Хмельницький, який повернув колесо української історії на шлях
державно-політичного відродження, не мав ні часу, ні змоги особисто патронувати над розвитком українського
мистецтва. Його суботівські будівлі чи пожертви й фундації не мали якогось особливого наставляння, а тим
більше накресленої лінії в підтримуванні культурного будівництва. Те, що творилося в галузі культури, було
вибухом тієї стихії, що гамована століттями, виплескувалася, як кожна стихія без плану і без системи.

Безпосередні наступники Хмельницького, не кажучи вже про гетьманів Руїни, були надто зайняті боротьбою із
внутрішніми і зовнішніми ворогами, щоб мати змогу залишити сліди свого меценатства у мистецтві. І тільки
гетьманові Самойловичеві, якому довелося гетьманувати у розмірно упорядкованих умовах, можна приписати не
тільки якусь конкретну думку в сприянні мистецтву, а й зробити його до деякої міри “відповідальним” за
окреслений напрямок у його розвитку. Напрям, може, ще не надто окреслений, але все ж таки настільки виразний,
що його наступник при гетьманстві, Мазепа, міг бути наступником і продовжувачем того напрямку в культурному
будівництві.

Іван Мазепа (1687 – 1709), людина західноєвропейської культури, з повною свідомістю й послідовністю повернув
шлях української культури туди, куди він прямував вже сам по собі, куди вів його Самойлович, починаючи будову
Спаської церкви Мгарського монастиря (котру, як відомо, закінчив Мазепа).

У добу Мазепи остаточно оформилося те, що в архітектурі набуло назви “українського бароко” чи навіть
“українського стилю”; за Мазепи віджив свій вік традиційний іконопис, поступившись малярству в
західноєвропейському розумінні цього слова; при ньому розвивалася українська гравюра. Д. Антонович окреслив
добу гетьманування Мазепи як “другу золоту добу українського мистецтва” після великодержавної доби Володимира
Великого та Ярослава Мудрого.

Найбільшого розквіту за Мазепи досягло будівництво. У будівництві Мазепа приходить до двох напрямків. Один, у
репрезентативних будівлях – українізує західноєвропейську барокову базиліку, другий – “барокізує” конструкцію
української дерев’яної архітектури. У будівлях першого типу бачимо гармонійний синтез старого п’ятизрубного
центробанного храму з типом барокової базиліки, причому головний акцент зроблено тут на зовнішню
декоративність – не тільки в різьбарській орнаментації, а й у тій суто бароковій мальовничості, для якої
використано гру світла і тіні на химерних заломах фасадів, стін, фронтонів і бань. У дусі тої барокової
мальовничості Мазепа добудував Спаську церкву Мгарського монастиря, в тому ж дусі побудував він
найрепрезентатівніші свої будівлі – Богоявленську церкву на Києво-Подолі та Миколаївський собор на Печерську.

Обидві вони, подібно як Спаська церква Мгарського монастиря, збудовані на широко закладеному базилічному
плані, з фасадами, обійнятими двома вежами-баштами, з пишно артикульованим фронтоном поміж ними.

Будівничим обох церков був архітектор Федір Старченко, один із низки тих культурних працівників України,
котрі, викликані до Москви, пробивали росіянам “вікна в Європу”.

До будівель другого типу Мазепиної доби належить збудована ним у 1696 – 1698 рр. церква Всіх Святих на
“економічній” брамі Печерської лаври. Вона віддає в камені всю легкість і логіку конструкції української
дерев’яної архітектури. Вона п’ятибанна й п’ятизрубна, в загальних пропорціях надзвичайно струнка і легка, а в
різьбярській декорації стін винятково багата.

Будуючи нові церкви, Мазепа оновлює і поширює старі, скрізь витискаючи печать своїх естетичних уподобань.
Мазепі завдячує своїм остаточним бароковим оформленням Київська Софія. До первісного корпусу кафедри були
добудовані два нові приділи, була уніфікована зовнішня декорація стін і бань. При Мазепі було оновлено Велику
Лаврську церкву. Йому завдячують своїм існуванням її два нові приділи і партеровий притвір, що зайняв усю
ширину головного фасаду. Скрізь, де можна, розміщені типові для мазепинського бароко причілки, декоровані
пілястрами, колунами, штукатуркою і завершені хвилястою лінією рваних луків.

У 1690-ті роки старий домініканський костьол у Києві було перебудовано на Петропавловську церкву, причому і
тут розгорнуто усю пишноту декоративних аксесуарів мазепинскього бароко.

Коштами Мазепи на старій Кирилівській церкві в Києві збудовані чотири бані і пишний бароковий причілок на
фасаді.

В цей час інтенсивно розбудовуються Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин, Стародуб, Суми, Батурин, Харків. Однак
багато пам’яток будівництва до нас не дійшло – Меншиков спалив і знищив дотла гетьманську столицю Батурин.
Така ж доля спіткала багато будівель, які звів Мазепа у Києві. Після Полтавської трагедії пригноблення
України, винищення її культурного потенціалу, вивезення до Москви талановитих науковців, художників,
музикантів стало системою, на довгий час українська культура була знекровлена.

Новим піднесенням культури в ХVIII ст. Україна завдячує гетьману К. Розумовському. За його підтримку
розвивається скульптура, малярство, музика.

На цей час припадає розквіт діяльності С. Шалманова – автора численних іконостасів й скульптур (міський собор
у Полтаві, Мгарський монастир, церква св. Покрови св. Софії (1747), Андріївської і Успенської.

У музичному мистецтві України продовжувалися традиції попередніх епох, але українська музика також входить в
нові обрії. Якщо у першій половині ХVII ст. професійна музика розвивається в стінах Києво-Могилянської
академії, то трохи пізніше створюється Глухівська співацька школа, яку організував К. Розумовський. З цієї
школи вийшли три найвидатніших українських композитори ХVII ст. – Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та
Артем Ведель.


Замовити реферат
Нові реферати
Люблю усмішку на чужім обличчі за Володимиром Сосюрою1817
Твір-мініатюра на тему Якби я був чарівником7904
Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити1887
Цитатна характеристика образу Остапа в оповіданні «Дорогою ціною»2943
Роксолана найбільша любов і найтяжча прикрість Сулеймана7954
Що означає служити Богові і людям по твору Осипа Назарука «Роксоляна»4521
Якою має бути дружина державного діяча за повістю «Роксолана»4383
Чарівна сила кохання за повістю Роксоляна Остапа Назарука5734
Реклама

Цікаве