швидка допомога для твого навчання

Безкоштовні реферати Замовити реферат Авторам рефератів
Від партнерів
TOP реферати
1 Твір з літератури139828
2 Історія України35832
3 Звіт з практики (звіт про проходження виробничої практики)33211
4 Види тварин і рослин занесені до Червоної книги31968
5 Звіт про проходження виробничої практики 26133
6 Образ жінки в творчості Т.Г. Шевченка25687
7 «твір-роздум про твір Роксоляна» на тему що значить служити Богові19695
8 Твір роздум у на тему якою повинна бути людина18587
9 Правопис слів іншомовного походження17676
10 Образ Михайлика за повістю М. Стельмаха «Гуси лебеді летять»16527
Реклама
Статистика
Rambler's Top100

Оголошення
загрузка...

У нашій колекції більше ніж 60 тис. учбових робіт!

На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт,
або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД.


Тема: «Особливості візантійської культури» (ID:11218)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   13 кб.

Особливості візантійської культури

Матеріал


Особливості візантійської культури полягають у синтезі західних і східних елементів у різних сферах
матеріального і духовного життя суспільства за домінуючого становища греко-римських традицій; збереженні в
значній мірі традицій античної цивілізації, що стали основою розвитку у Візантії гуманістичних ідей та
зародження європейської культури епохи Ренесансу; Візантійська імперія на відміну від роздрібленої
середньовічної Європи зберегла державні політичні доктрини і кульг імператора, що наклало відбиток на
різноманітні сфери культури, а саме: за всезростаючого впливу християнства ніколи не згасала світська художня
творчість; відмінності православ'я від католицтва, що проявлялося у своєрідності філософсько-богословських
поглядів православних теологів і філософів Сходу, догматиці, літургії, обрядності православної церкви,
системі християнських етичних й естетичних цінностей Візантії.

Становлення візантійської культури відбувалося за обставин глибоко протирічного ідейного життя ранньої
Візантії. Це був час становлення ідеології візантійського суспільства, оформлення системи християнського
світогляду, що стверджувався в гострій боротьбі з філософськими, етичними, естетичними і природознавчими
поглядами античного світу. Перші століття існування Візантійської імперії можна розглядати як важливий етап
світоглядного перевороту, коли не тільки формувалися основні тенденції мислення візантійського суспільства, а
й складалася його образна система, яка спиралася на традиції язичеського еллінізму і християнства, що здобуло
офіційний статус.

В патристичній літературі ранньовізантійської доби, працях Василя Кесарійського, Григорія Назіанзіна і
Григорія Нисського, промовах Іоанна Златоуста, де закладався фундамент середньовічного християнського
богослов'я, ми бачимо поєднання ідей раннього християнства з неоплатонічною філософією, парадоксальне
сплетіння античних риторичних форм з новим ідейним змістам. Кападокійські мислителі Василь Кесарійський,
Григорій Нисський і Григорій Назіанзін закладають фундамент візантійської філософії, їх філософські побудови
своїм корінням сягають в стародавню історію еллінського мислення. В центрі патристичної філософії є розуміння
буття як блага, що дає своєрідне виправдання космосу, отже також світові та людині. У Григорія Нисського ця
концепція часом наближується до пантеїзму.

В IV—V ст. в імперії розгорнулися запеклі філософсько-богословські суперечки: христологічні — про природу
Христа і тринітарні — про його місце в троїці. Суть цих надзвичайно гострих дискусій полягала не тільки в
створенні та систематизації християнської догматики, їх філософським змістом була антропологічна проблема: в
теологічній формі ставилося питання про сенс людського існування, місце людини у Всесвіті, межі її
можливостей. В цих суперечках втілилася ідейна боротьба між антропологічним максималізмом, що вважав
можливим розчинення людської природи в божественній і цим піднімав людину до небачених в античному світі
висот, і антропологічним мінімалізмом, що цілком підпорював людину божеству і зводив людство до крайнього
ступеню самоприниження. У християнській ідеології, що формувалася, в цей період можна виділити дві течії:
аристократичну, пов'язану з пануючою церквою та імператорським двором, і плебейсько-народну, що виросла з
єресей і корінням сягала в релігійно-етичні уявлення народних мас і широких шарів найбіднішого чернецтва.

Придворна аристократія, вище духовенство, освічена інтелігенція великих міст енергійно виступають за
використання всього кращого, що було дано людству античною культурою. Християнські богослови, письменники,
проповідники все частіше запозичують із скарбниці греко-римської культури імпонуючу простоту і пластичність
філософської прози, філігранні методи неоплатонічної діалектики, логіку Арістотеля, практичний психологізм та
іскристу красномовність античної риторіки. В ранньовізантійський період християнська наукова література
досягає високого ступеня витонченості, з'єднуючи вишукану елегантність форми з глибоким спіритуалізмом
змісту.

Все духовне життя суспільства відзначається драматичною напруженістю: у всіх сферах знання, в літературі,
мистецтві спостерігається дивовижна суміш язичеських і християнських ідей, образів, уявлень, колоритне
поєднання язичеської міфології з християнською містикою. У художню творчість все дужче проникають щирість і
емоційність, народна наївність і цільність сприйняття світу, різкість моральних оцінок, несподіване поєднання
містицизму з життєвістю побутового колориту, набожної легенди з діловим практицизмом. Посилюється дидактичний
елемент у всіх сферах культури: слово і книга, знак і символ, що пронизані релігійними мотивами, посідають
значне місце в житті людини ранньовізантійської епохи.

Опісля імперія вступила в новий період свого розквіту — становлення й перемоги феодального ладу. Не дивно, що
імператори ісаврійської династії (Лев III, Костянтин V та ін.) не тільки вели війни з арабським халіфатом,
але й здійснювали важливі реформи в сфері права, суспільних відносин і церковної політики. За часів Лева III
була видана коротка законодавча збірка «Еклоги», основною задачею якої було зміцнення центральної влади і
захист інтересів військово-службового панства, що було опорою Ісавраім. У ньому є ряд нових методів, в тому
числі посилення репресій проти єресей.

Особливо широкий політичний та ідеологічний резонанс / у Візантії викликали церковні реформи перших Ісаврів.
Вперше в історії Візантії сталося відкрите зіткнення держави і церкви, коли нанесений потужний удар по
культу ікон, що надав церкві можливості міцного ідеологічного впливу на широкі прошарки населення країни і
приніс їй значні прибутки. Іконоборство — це боротьба військового землевласницького панства і частини
торгово-ремісничих кіл Константинополю за обмеження могутності церкви і поділ її майна. Загалом боротьба
завершилася ідейною перемогою іконошанувальників, але фактично досягнуто компромісу між державою і церквою.
Церковно-монастирське Землеволодіння було дуже обмежене, багато церковних скарбів конфісковано, а церковні
ієрархії як у столиці, так і на місцях фактично підкорені імператорській владі. Візантійський імператор став
визнаним главою православної церкви.

У цій боротьбі, знищуючи пам'ятники людської думки і витвори мистецтва, іконоборці, як і іконошанувальники,
нанесли значну шкоду культурному розвиткові Візантії VIII—IX ст. Але одночасно не можна заперечувати, що
іконоборча — доктрина і естетичне мислення іконоборців внесли новий свіжий струмінь в образне бачення світу —
візантійців — вишукану абстрактну символіку в поєднанні з рафінованою і естетично привабливою декоративною
орнаментикою.

Необхідно відзначити і той істотний момент, що іконоборчий рух призвів до нового злету світського
образотворчого мистецтва і архітектури Візантії. За іконоборських імператорів до архітектури проникає вплив
мусульманського зодчества. Так, один із константинопольських палаців — Вриас — був споруджений за планом
палаців Багдаду. Всі палаци були оточені арками з фонтанами, екзотичними квітами і деревами. В
Константинополі, Нікеї, інших містах Греції та Малої Азії зводилися міські стіни, суспільні споруди,
приватні будови. В світському мистецтві іконоборського періоду перемогли принципи репрезентативної
урочистості, архітектурної монументальності та барвистої багатофігурної декоративності, що надалі стали
основою розвитку світської художньої творчості.

В період розвитку феодалізму серйозні зміни відбуваються в структурі державної влади і адміністративному
управлінні імперією. Саме в цей час відбулася чітка кристалізація всіх форм державності, імперія нині
управлялася із імператорської канцелярії, а провінційні намісники, що отримували платню з казни, залежали від
центру. Величезну роль у житті візантійського суспільства відігравав централізований бюрократичний апарат;
державні чиновники об'єднувалися у замкнену касту, в котрій панувала сувора ієрархія згідно з табелем про
ранги.

Правління імператорів Македонської династії часто називають золотим віком візантійської державності. Дійсно,
за них оформлюється пишний етикет візантійського двору, суворий церемоніал прийому зарубіжних послів,
зміцнюється принцип легітимності влади через інститут співправителів. Звичайно, імператор робив свого сина
співправителем і тим самим закріплював за своєю династією. Жоден з імператорів Македонської династії не
втратив влади внаслідок палацового перевороту або заколоту.

Протягом усього цього періоду соціальна опора центральної влади нерідко значно зміцнювалася. На престолі
змінювалися імператори — ставленики то могутньої столичної палацової аристократії та вищого чиновництва, то
провінційної феодальної знаті. Недарма вся політична історія Візантії наповнена постійними зіткненнями
константинопольської чиновної знаті з місцевими феодальними землевласниками. Це була по суті постійна боротьба
доцентрових і відцентрових сил у Візантійській імперії, що все посилювалася в міру феодалізації країни.

Після одного з тривалих періодів внутрішніх смут і зовнішніх невдач знову відбувається консолідація всіх сил
імперії навколо нової династії Комнінів. Завдяки діяльності трьох здібних імператорів цієї династії (Олексія
І, Іоанна II, Мануїла І), що знайшли підтримку в провінціях, Візантія XI— XII ст. знову виступила на

Замовити реферат
Нові реферати
Люблю усмішку на чужім обличчі за Володимиром Сосюрою1797
Твір-мініатюра на тему Якби я був чарівником7846
Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити1866
Цитатна характеристика образу Остапа в оповіданні «Дорогою ціною»2922
Роксолана найбільша любов і найтяжча прикрість Сулеймана7934
Що означає служити Богові і людям по твору Осипа Назарука «Роксоляна»4499
Якою має бути дружина державного діяча за повістю «Роксолана»4361
Чарівна сила кохання за повістю Роксоляна Остапа Назарука5707
Реклама

Цікаве
загрузка...