швидка допомога для твого навчання

Безкоштовні реферати Замовити реферат Авторам рефератів
Від партнерів
TOP реферати
1 Твір з літератури72956
2 Історія України25545
3 Види тварин і рослин занесені до Червоної книги23840
4 Звіт з практики (звіт про проходження виробничої практики)20026
5 Образ жінки в творчості Т.Г. Шевченка18656
6 Звіт про проходження виробничої практики 18163
7 «твір-роздум про твір Роксоляна» на тему що значить служити Богові13482
8 Твір роздум у на тему якою повинна бути людина12693
9 Синонімія в українській мові12090
10 Правопис слів іншомовного походження11956
Реклама
Статистика
Rambler's Top100

Оголошення
загрузка...

У нашій колекції більше ніж 60 тис. учбових робіт!

На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт,
або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД.


HTML-фрагмент работы: "Право людини на життя" (код:11547)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Объем работы:       27 стр.
Размер в архиве:   25 кб.
Фрагменты: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 |
<<< Оглавление >>>
                                 
                                 
                       Право людини на життя
                                 
     
     
                                 
                                 
                               ЗМІСТ
                                 
     ВСТУП                                                   3
     РОЗДІЛ І.  ІСТОРИЧНЕ КОРІННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ  В СВІТІ І В УКРАЇНІ
4
     РОЗДІЛ ІІ. ПРАВО ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ  ТА СМЕРТНА КАРА       6
     РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ РОЗБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ  14
     РОЗДІЛ ІV. МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ  ПРО ПРАВО НА ЖИТТЯ    19
     ВИСНОВКИ                                               23
     СПИСОК ВИКОРОСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                         27
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
                                 
                                 
                               ВСТУП
                                 
     Поняття  та  ідеї  прав людини та правової  держави  є  двома
фундаментальними підвалинами, на яких ґрунтується сучасне уявлення
про  гідне людини життя в умовах цивілізованого суспільного  ладу.
Саме  XX  століття стало часом, коли  людство дійшло висновку  про
свою   єдність,  про  можливість    трагічних,  навіть   фатальних
наслідків   подальшого  існування  згідно  з  досить   примітивною
парадигмою,  яка досі визначала розвиток Homo sapiens  за  різними
варіативними формами, основною темою яких був принцип "свій  -  чу
жий".  Стає зрозумілою думка мудрих людей-філософів ще найдавніших
w`q3b  про  однаковість кожної людини та її потреб, незалежно  від
того, чи біла шкіра в неї, чи темна, чи пан він у цьому світі,  чи
раб.  Такі  думки  знайомі вже у Давній Греції та  Давньому  Римі,
думки,   які   в  силу  ще  нерозвинутості  апарату  юриспруденції
(правознавства) були ще і не зовсім зрозумілі і, що теж  природно,
не  дуже  поширені. Розвиваючись у різних формах,  від  релігійно-
міфологічних до соціально-утопічних, конкретних юридичних форм  ці
думки  набули  у  таких визначних пам'ятках, як  Білль  про  права
(1689   p.),  де  викладено  основні  права  англійського  народу,
Декларація  незалежності Північноамериканських  Сполучених  Штатів
(1776  p.),  Декларації прав людини та громадянина  Франції  (1789
p.).
                                 
                                 
             РОЗДІЛ І.  ІСТОРИЧНЕ КОРІННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ
                        В СВІТІ І В УКРАЇНІ
                                 
     На  міжнародному  рівні  визнання прав  людини  вперше  стало
здобутком  XIX  століття, коли у документах  Віденського  конгресу
(1815   p.)   після  остаточної  поразки  Наполеона  Бонапарта   І
Австрією,   Англією,   Прусією,  Росією  та   Францією   зазначено
необхідність   забезпечення  свободи  релігійних  та  національних
меншин  тощо.  Аналогічними підсумками  інших  великих  конфліктів
стали  Паризький (1856 p.) та Берлінський (1878 p.)  договори  між
найбільшими   країнами   Європи.  В   цих   документах   поступово
формувалися  норми  міжнародного права,  які  забороняли  торгівлю
рабами, жінками, передбачали переслідування за піратство та зловжи
вання  наркотиками,  торкалися проблем  охорони  життя  людини  на
морях. Своєрідним логічним завершенням низки цих документів  стали
Гаазькі конвенції 1889 та 1907 pp., де передбачався захист особи у
періоди військових конфліктів1.
     Але   найважливішими  й  найвпливовішими  документами  даного
напрямку,  безперечно, стала низка документів, які  було  прийнято
створеною  після Другої світової війни міжнародною організацією  -
Організацією Об'єднаних Націй, коли стало ясно, що якщо буде третя
війна, то вона буде останньою в історії  людства.  Ця
низка  документі  має назву "Хартія прав людини"  і  включає  такі
прийняті  акти  у  сфері  прав людини:  Загальну  Декларацію  прав
людини;  Міжнародний пакт про економічні, соціальні  та  культурні
права;  Міжнародний пакт про громадянські та політичні  права.  На
відміну  від актів XIX сторіччя, ці документи визнані й  підписані
великою  кількістю  держав,  які  входять  до  складу  Організації
Об'єднаних  Націй.  Втім,  найважливішим документом,  актом,  який
втілює  саме  ідею  прав людини, так би мовити, в  концентрованому
вигляді,  є  Декларація прав людини, яка була прийнята Генеральною
Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., і цей день, за рішенням Асамблеї,
проголошено як Всесвітній День прав людини.
     Не  прагнучи  зменшити значення французької  Декларації  прав
людини  і громадянина, стверджуємо, що українська правова традиція
випередила цей документ більше, ніж на століття.
     Уже  у  Вимогах  Запорозького Війська,  переданих  польському
королю Яну Казимиру під Зборовом 7 серпня 1649 p. знаходимо  пряму
вказівку  на існування прав у рядових козаків: "Щодо наших  давніх
прав  і  вольностей, наданих нам св. пам'яті польськими  королями,
всі   вільності  повинні  бути  збережені".  Зміст  цих  прав   та
вольностей можемо тлумачити з тексту Привілей Війську Запорозькому
та   Привілей  шляхті,  підписаних  Б.Хмельницьким  і  російськими
послами в Переяславі 27 березня 1654р.:
       “ - щоб судитися своїм судом в своїх маєтках і судах;
         - щоб давніх прав не порушувати;
         - щоб самим обирати гетьмана:
         - маєтків козацьких і земель аби відбирати не веліли;
         - щоб діти вдів, які зостаються після козаків, мали права
такі, як діди й батьки їх;
          - самим приймати послів;
          - старших поміж собою обирати собі на уряд судовий;
          - маєтностями своїми володіти свободно;
           - суди земські й городські відправляти через урядників,
яких, поміж себе оберуть.”
     Особливої уваги заслуговують такі слова з вищенаведеного:
     “Мали такі права, як діди й батьки їх” - і дату їх написання-
1654р.  Як бачимо, в середині XVII ст. для українців це  вже  були
дідівські  права, що мали давню традицію. Зважаємо,  що  ці  слова
мають  символічний зміст і саме з них українські студенти  повинні
починати вивчення інституту прав людини2.
     
                                 
                                 
                 РОЗДІЛ ІІ. ПРАВО ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ
                          ТА СМЕРТНА КАРА
                                 
     10  грудня  1948  p.  міжнародною  спільнотою  було  прийнято
Загальну  декларацію прав людини. Незважаючи на те, що  Радянський
Союз  брав активну участь у її створенні, майже до останнього часу
текст  самої  Декларації  широко  не  оприлюднювався.  Не  було  і
внутрішньодержавної   правової   основи,   яка   б   забезпечувала
реалізацію   прав   людини.   Лише   з   проголошенням    Україною
незалежності, з демократизацією суспільства і розбудовою  правової
держави все більша увага стала приділятися проблемі прав людини.
     Висунення  ідеї  прав  і свобод людини було  неминучим,  адже
одвічно  в менталітеті українського народу живе прагнення свободи,
рівності   і  братерства.  Нині  в  законодавчій  сфері   почалося
зближення   зі  стандартами  міжнародного  права.  У   суспільстві
утвердилися свобода совісті, релігії, свобода слова.
     Незважаючи   на   певний  прогрес,  в   Україні   продовжують
порушуватися права людини. Серед них - одне з найважливіших  прав,
невід'ємна  цінність кожної людини - право на життя, закріплене  в
ст.  3  Декларації.  Так  чому ж, попри те,  що  всі  ми  визнаємо
невід'ємність  права  на життя, все ще існує  смертна  кара?  Вона
існує, хоча існує величезна кількість доказів, що спростовують  її
застосування. Ось основні з них:
     —  Право людини на життя є її природним правом, тому його  не
можна  відняти,  навіть  коли  людина  вчинила  найтяжчий  злочин.
Держава не має права відбирати у людини те, чого не давала.
     —  Залякувальне значення смертної кари для всього населення є
недоведеним. Досвід понад 80-ти країн світу свідчить  про  те,  що
відміна смертної кари не веде до зростання кількості злочинів,  а,
навпаки, сприяє їх зменшенню.
     —  Покарання  має  за мету не лише кару,  але  й  виправлення
засуджених. Смертна кара не дає такої можливості
     —  Смертна  кара - це таке покарання, яке виключає можливість
виправити судову помилку. Історія свідчить, що невинних людей було
страчено чимало.
       Недоторканність  людського життя  повинна  стати  аксіомою,
передусім  для  держави. Історія навчає людей,  що  жорстокість  -
неефективний  засіб  виховання. Відмова від самої  жорстокої  міри
покарання  підвищить  рівень гуманізму в суспільстві.  Відсутність
g`jnmmn? можливості позбавляти людину життя підвищить його ціну3.
     Право на життя - це сукупність певних можливостей, необхідних
для існування і розвитку людини в конкретно-історичних умовах,  що
об'єктивно  зумовлюються  досягнутим  рівнем  розвитку  людства  і
повинні бути загальними і рівними для всіх людей.
     Головним  природним правом людини є її право на  життя.  Тому
суспільнонебезпечне посягання на це право повинно мати для  особи,
яка   його   порушує,   негативні наслідки. Найбільш  небезпечними
посяганнями на життя є умисні вбивства, що скоюються за обтяжуючих
обставин.  В  Україні відповідальність за такі діяння  встановлена
ст.  93  КК  України. Кожна з обтяжуючих обставин, що  передбачена
даною   статтею,  має  самостійне  значення,  засвідчує  підвищену
небезпеку  злочину  та особи, яка його скоїла.  Прагнучи  детально
відбити   в  законі  найбільш  небезпечні  обставини.  що   можуть
супроводжувати вбивства, законодавець доповнив ст. 93  КК  України
низкою  нових  обтяжуючих  обставин, серед  яких  великий  інтерес
викликає вбивство на замовлення.
     Дослідження ознак складу вбивства на замовлення та інших умов
його  здійснення  показує, що цей злочин  має  специфіку,  суттєво
відрізняється   від  інших  вбивств  при  обтяжуючих   обставинах.
Вважаємо     можливим    запропонувати    виділити     кримінальну
відповідальність  за вбивство на замовлення  в  окрему  статтю  КК
України.
     Таке  рішення  повинно підкреслити особливість  захисту  прав
людини від найбільш цинічного посягання на її життя і віднести  до
виконавців злочину також замовника на вбивство та організатора.
     Право   на   життя  -  надзвичайно  об'ємне   поняття.   Воно
складається з таких аспектів, як охорона життя, розпорядження ним,
визначенням його початку і кінця. Право на життя - найважливіше  з
тих  прав,  які  має людина. Без нього неможливе здійснення  інших
прав та свобод. Зараз є два підходи до тлумачення права на життя:
     а)  жодна  людина  ні за які вчинки не може  бути  позбавлена
права на життя, навіть державою;
     б)  жодна  людина не  може  бути позбавлена  життя свавільно,
без належної процедури.
     Перший  підхід  характерний для країн,  де  смертна  кара  як
покарання   скасована,  другий  -  для  країн,  де  смертна   кара
зберігається.  Конституція  України  у  ст.  27  зазначає:  "Кожна
людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно
позбавлений  життя.  Обов'язок держави —  захищати  життя  людини.
     Jnfem має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я
інших людей від протиправних посягань." А в Кримінальному кодексі,
України в ст. 24 говориться: "Як виняткова міра покарання,  до  її
повного  скасування,  допускається застосування  смертної  кари  -
розстрілу  -  за  особливо тяжкі злочини  у  випадках,  спеціально
передбачених в Особливій частині цього Кодексу".
     Таким   чином,  згідно  з  нашим  законодавством  Україна   є
прихильницею другого підходу тлумачення права, на життя  Стаття  З
Загальної  декларації прав людини містить таке  положення:  “Кожна
людина   має   право   на  життя,  на  свободу   і   на   особисту
недоторканність.”
     Відповідно  до  цієї  Декларації більш  правильним  є  перший
підхід тлумачення права на життя.
     Аналізуючи   міжнародно-правові  акти,  а  також  міжнародно-
правову  практику, можна зробити висновок, що смертна кара порушує
право на життя.
     У проекті Кримінального кодексу України, розробленому робочою
групою  Кабінету Міністрів України, смертна кара як  вид покарання
не   має   місця.  Це  є  проявом  принципу  гуманізму  і  значним
досягненням у галузі охорони прав людини4.
     Право  людини   на  життя  проголошується  всіма  міжнародно-
правовими  актами  про  права людини і майже  всіма  конституціями
країн  світу як невід'ємне право людини, що охороняється  законом.
Згідно зі ст. 27 Конституції України, ніхто не може бути свавільно
позбавлений життя. Відповідно до ст. 6 МПГПП право на життя  не  є
абсолютним.  У  певних,  визначених законом випадках  допускається
свідоме припинення людського життя. Забороняється лише позбавлення
його свавільно. Відповідно до положень цього Пакту, в країнах, які
не  скасували  смертної  кари, смертні  вироки  можуть  виноситися
тільки  за найтяжчі злочини, відповідно до закону, який  діяв  під
час вчинення злочину і який не суперечить постановам цього Пакту і
Конвенції про геноцид. Кожен, кого засуджено до смертної кари, має
право  просити  про  помилування чи про пом'якшення  вироку.  Пакт
забороняє  також  винесення смертного вироку особам,  молодшим  18
років,  які вчинили злочин, а смертний вирок не виконується  також
щодо  вагітних  жінок,  або  тих, хто  недавно  став  матір'ю,  чи
розумово хворих осіб. До Пакту був прийнятий Другий Факультативний
протокол,  скерований  на скасування смертної  кари,  однак  число
ратифікацій його залишається незначним.
     Європейська  конвенція також передбачає, що жодна  людина  не
     lnfe бути умисне позбавлена життя інакше ніж на виконання вироку
суду,  винесеного після визнання її винуватою у вчиненні  злочину,
за  який  законом передбачено таке покарання (п.  1,  ст.  2).  До
Європейської конвенції також був прийнятий 6-й Протокол,  за  яким
смертна  кара  скасовується у державах — членах Ради  Європи,  які
підписали цей Протокол. Однак, приєднання до цього протоколу не  є
обов'язковою умовою приєднання до самої Конвенції.
     При  вступі до Ради Європи Україна взяла на себе зобов'язання
відмінити  смертну  кару і поступово йшла до  цього.  Прийнятий  у
першому  читанні проект Карного Кодексу України не включає смертну
кару  як  міру  покарання. З березня 1997  p.  виконання  смертних
вироків  в  Україні  було призупинено. Крім того,  група  народних
депутатів  звернулась  із  поданням до Конституційного  Суду  щодо
відповідності смертної кари як міри покарання, котра є  у  діючому
Кримінальному Кодексі України (надалі — КК), Конституції  України,
і   30  грудня  1999р.  Конституційний  Суд  прийняв  рішення  про
неконституційність  положення  статті  24  Загальної  частини   та
положення  санкцій  статей  Особливої  частини  КК  України,   які
передбачають  смертну кару як вид покарання5. Нарешті,  24  лютого
2000  p.  народні  депутати  України більшістю  голосів  скасували
положення про смертну кару в КК, КПК та Виправно-трудовому Кодексі
України,  а також ратифікували Протокол № 6 Європейської конвенції
про   захист   прав  людини  та  основних  свобод,  що  стосується
скасування смертної кари6.
     Очевидно, що гарантіями права на життя є проведення  державою
миролюбної  політики,  яка виключає війни та конфлікти,  ефективна
боротьба   зі  злочинністю,  особливо  з  терористичними  акціями,
відповідний   рівень   системи  охорони   здоров'я   і,   зокрема,
попередження  дитячої  смертності, система  охорони  від  нещасних
випадків на виробництві, профілактика дорожньо-транспортних пригод
тощо.
     Згідно  з  п. 2 (а) ст. 2 Європейської конвенції, позбавлення
життя  не  розглядається як порушення цієї  статті,  якщо  воно  є
наслідком виключно необхідного
застосування  сили  при захисті будь-якої людини  від  незаконного
насильства;  при  здійсненні законного арешту або при  запобіганні
втечі  людини,  що законно перебуває під вартою; у  діях,  законно
вчинених  з  метою  придушення бунту або заколоту.  Такі  підстави
позбавлення    людини   життя   передбачені   й   у   внутрішньому
законодавстві  України,  зокрема,  шляхом  гарантування  права  на
необхідну оборону, затримання злочинця та встановлення умов і  меж
застосування  заходів  фізичного  впливу,  спеціальних  засобів  і
вогнепальної зброї працівниками правоохоронних органів7.
     Зазначимо, що на сьогодні такі злочини за міжнародним  правом
як  геноцид,  апартеїд, злочини проти людства тощо не включені  до
переліку  злочинів,  за  які  КК  України  передбачає  кримінальну
відповідальність. Однак, оскільки Україна ратифікувала  відповідні
міжнародні  конвенції,  про  що  йшлося  вище,  вони  є   частиною
національного   законодавства,  а,  отже,  можуть  застосовуватись
національними судами. Згадаємо тут про геноцид проти  українського
народу  – голодомор 1932-1933 рр., за який до цього часу ніхто  не
поніс  покарання  –  ані конкретні офіційні  особи,  ані  злочинна
організація – КПРС, винна у скоєнні цього злочину.
                                 
                                 
     РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ РОЗБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ
                                 
     Аналіз  сучасного  стану дотримання  прав  людини  в  процесі
розбудови  правової держави в Україні поки що не дає  підстав  для
оптимізму, оскільки основні положення цього документа в  реальному
житті громадян нашої країни явно не виконуються8.
     П’ятнадцятилітнє перебування України в Раді Європи,  піврічне
впровадження  дуже  демократичної Конституції України  в  безмежне
життя  не  зм'якшило  проблеми порушень прав людини  на  території
нашої   держави.   Не   дасть  миттєвого   рятунку   від   пороків
коммунофашизма   навіть  прийняття  нових   цивільного,   карного,
цивільно-процесуального,   кримінально-процесуального    і    досі
неіснуючих податкового кодексів. Святкові поздоровлення не  можуть
затьмарити очевидного - наша країна лише на початку важкого  шляху
побудови  правової держави європейського зразка. Правове  навчання
населення,  що  культивується  з метою  виховання  законослухняних
громадян,  має  обернену сторону. У співвітчизників повільно,  але
відчиняються  очі,  і  вони помічають, що рідна  держава  в  особі
уповноважених органів і осіб декларує всілякі права аж ніяк не для
того,   щоб  їх  додержуватися.  Частина  принижених  і  ображених
     gbepr`:r|q до суду. Але оскільки обіцяна судово-правова реформа
ще  не  відбулася,  захистити  власні  права  в  судовому  порядку
вдається  одиницям.  Інша частина вдається до  допомоги  тіньового
правосуддя.  Є  і  третя категорія - скаржники, що  пишуть  в  усі
інстанції.
     Однак  до позитивних факторів правотворчого процесу в Україні
слід  віднести насамперед декларування напряму руху нашої  держави
до   тих   форм  організації  суспільного  життя,  які   пов'язані
насамперед  з  поняттям правової держави та усім комплексом  умов,
які  й  дозволяють  зараховувати  ту  чи  іншу  державу  до  числа
правових.  Насамперед  це  стосується  проблем,  які  виникають  з
дотриманням  основних  прав  людини,  як  визначено  передусім   у
Загальній Декларації. Оскільки ця декларація є одним з перших саме
загального значення міжнародних документів, остільки відображені в
ній права й свободи людини носять такий же загальний характер і за
своєю суттю, - це основні права й свободи.
     Насамперед, це особисті, персональні права та свободи людини,
індивіди.   Вони   є   відображенням  досить   тривалого   процесу
становлення  понять індивідуальності й відносин особи  та  держави
(державних  установлень),  які почали  складатися  в  європейській
(західноєвропейській) культурі ще в античний період, а  юридичного
оформлення    після    філософсько-світоглядного     рефлексивного
опанування цих ідей, набули в епоху Відродження (індивідуалізм) та
Нового  часу, передусім в епоху Просвітництва. Величезне; значення
також мали світоглядні трансформації періоду Реформації в напрямку
культурно-політичної ваги й ролі індивідуальної  відповідальності.
Таким  чином, у європейській культурі та похідній від неї культурі
(в  тому  числі  правовій) північноамериканській наявна  й  досить
тривала  традиція ставлення до окремої людини як  до  самостійного
суб'єкта  відношень,  що потім втілилося  в  грандіозну  за  своїм
значенням  ідею  рівності всіх суб'єктів права  незалежно  від  їх
об'єму поняття та якості змісту (мається на увазі ставлення  особи
до суспільної організації та владної ієрархії)9.
     Цей  чинник  слід  вважати найістотнішим для визначення  саме
поняття  правової  держави  й  одночасно  таким  же  найістотнішим
чинником  гальмування  процесів  становлення  правової  держави  в
Україні.  Тут же можна відповісти так: тому, що той історичний  до
свід,  який  визначає  розвиток нашої  свідомості,  рух  і  нашого
суспільства, і нашої держави, не відповідає принципам, які, в свою
чергу,  визначають  контури тієї системи  організації  суспільного
     fhrr,  що  має  назву  правової держави. Наприклад,  принципи
самостійності   та   самовизначеності  особи   суперечать   усьому
історичному  шляхові,  який  пройдено українським  народом.  Також
ставлення  до  влади на договірних засадах з боку  суспільства  та
особи,  яке  лежить  в основі правової держави,  вельми  чуже  для
українця,   який  не  має  зовсім  ніякого  досвіду   рівноправних
взаємовідносин із будь-якою владою, і відсутність цього досвіду  є
однією з докорінних характеристик української правової свідомості,
ментальності в цілому. Втім, не тільки української, а в  основному
і  слов'янської,  але  нам  від цього  не  легше.  Немає  у  нашій
свідомості опори на почуття гідності, самоповаги тощо, яке було  б
природним для кожної людини, оскільки влада, держава, панування як
таке  завжди  домінували над таким "маленьким" за своїм  значенням
поняттям,  як "людина" чи "особистість". Десятиліття тоталітарного
комуністичного  панування додали в цьому  плані  лише  негативного
досвіду,   який,   незважаючи   на   прагнення   зовсім    слабких
демократичних  сил (як би не намагалася переконати в  протилежному
проофіційна  пропаганда, яка із замовленим оптимізмом тлумачить  й
історію, і часто навіть досить похмурі сучасні події), не може  й,
звісно, не зможе подолати соціокультурну інерцію багатьох століть.
     Окремо  треба сказати про ту роль, яку відігравала й відіграє
у   процесах становлення прав людини православна церква.  Оскільки
це   питання  дуже  делікатне  і  потребує  спеціального  аналізу,
відмітемо  дуже  коротко  лише  два  моменти.  Перший  -  це  стан
перманентної  боротьби між різними її (саме православної  церкви),
так  би мовити, "гілками". Дуже добре відомі факт безкомпромісного
протистояння та запеклої боротьби за матеріальні цінності  (не  за
духовні!)  зовсім  не  в  християнському  дусі  не  додає   церкві
авторитету.   Але   нас  повинно  цікавити  інше,   а   саме:   ця
непримиренність  самих  ніби  лагідних  наших  співвітчизників   є
найяскравішим відображенням їхньої нетолерантності, без  якої  про
договірні основи - що є основою правової держави - не може бути  й
мови.  І  другий - це знов-таки історичний досвід, але  вже  більш
духовний  який  сягає ще візантійських часів з величезним  впливом
східної  показної  розкішності та підкреслюванням  другорядного  в
тому  чи  іншому явищі, події, процесі тощо. Видимість, а не  суть
більше    цікавить,  якщо  так   можна висловитися,  "пересічного"
православного  в нинішньому житті. Емоційна основа перетинає  шлях
нормального  життя та здобутків своєї ж праці. А  якщо  ще  додати
традиційно малу, низьку ціну людського життя, то зовсім ясним стає
opnrhp3ww  з  тверезо-раціональними, договірними підвалинами  ідеї
правової  держави, яка є величезною мірою здобутком зовсім  іншої,
багато в чому протилежної культури протестантизму10.
     Оскільки  Декларація  не  є суто правовим  документом,  а  її
положення мають характер цілей, які рекомендовано досягати народам
та   державам,  то  й  ставлення  до  цього  документа  має   бути
адекватним.  Це  -  великі  цілі, це - великий  документ,  яким  -
великим  -  є  й  поняття правової держави  -  "класичний  приклад
ідеалу". Йти у цьому напрямку, як то показали країни-лідери  сучас
ного світу - нагальна необхідність.
                                 
                                 
                  РОЗДІЛ ІV. МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ
                         ПРО ПРАВО НА ЖИТТЯ
                                 
      Призначення міжнародних документів в області прав людини.
             -   Розробляючи,  обговорюючи  міжнародні  документи,
держави прийшли до розуміння того, що: людина і його права є вищою
цінністю;  норми міжнародних документів в області  прав  людини  є
стандартом, до якого держави повинні прагнути;
               -    Національне    законодавство   країни-учасниці
міжнародної  угоди не повинно суперечити міжнародним документам  в
області прав людини;
              -   Держави спільно виробляють міжнародні  механізми
захисту прав людини.
      Міжнародний  пакт про цивільні і політичні  права.  Ще  один
важливий  документ,  де мова йде про право людини  на  життя,  був
прийнятий і відкритий для підписання Генеральною Асамблеєю  ООН  у
1966  році. Це - Міжнародний пакт про цивільні і політичні  права,
що  багато  в  чому конкретизує Загальну декларацію  прав  людини.
Ознайомимося зі змістом статті 6 цього документа11:
      
      Стаття 6.
      1.   Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право
охороняється  законом.  Ніхто не може  бути  довільно  позбавлений
життя.
2.   В країнах, що не скасували страти, смертні вироки можуть
виноситися тільки за самі тяжкі злочини відповідно до  закону, що
d3b під час учинення злочину.
      4.  Кожний, хто присуджений до страти, має право просити про
помилування  або  зм'якшення  вироку.  Амністія,  помилування  або
заміна смертного вироку можуть бути даровані в усіх випадках.
5.  Смертний вирок не виноситься за злочини, зроблений особами
молодше вісімнадцяти років, і не приводиться у виконання у
відношенні вагітних жінок.
       Європейська Конвенція.
     Уряди, які  підписали  цю  Конвенцію,  будучи  членами   Ради
Європи,   беручи  до  уваги  Загальну  декларацію   прав   людини,
проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй  10
грудня 1948 року,  враховуючи, що  ця  Декларація  має  на    меті
забезпечити загальне і ефективне визнання і  дотримання прав,  які
в  ній  проголошені,   враховуючи,  що   метою   Ради   Європи   є
досягнення  більшого єднання між її членами і що одним із методів,
за  допомогою  якого ця  мета  має бути досягнута, є дотримання  і
подальше   здійснення  прав  і  основних  свобод  людини,    знову
підтверджуючи   свою  глибоку  віру  в  ті  основні  свободи,  які
складають підвалини справедливості і миру в  усьому  світі  і  які
найкращим  чином  здійснюються,  з одного  боку,  завдяки  дійовій
політичній  демократії,  а,  з  іншого  боку,  завдяки  загальному
розумінню  і  дотриманню  прав людини,  від  яких  вони  залежать,
сповнені  рішучості,   як    уряди    європейських    країн,    що
дотримуються  єдиних  думок і мають спільну спадщину в  політичних
традиціях,  ідеалах, свободі і верховенстві закону, зробити  перші
кроки  на  шляху  колективного  забезпечення здійснення деяких  із
прав, проголошених в Загальній декларації,  погодились про таке:
       Стаття 1
         Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині в межах
їх  юрисдикції  права  і  свободи,  визначені  в  розділі  І  цієї
Конвенції.
       Стаття 2
         1.  Право  кожної  людини на життя захищається   законом.
Жодна  людина  не  може  бути  умисно  позбавлена  життя   інакше,
як   на  виконання  вироку суду,  винесеного після   визнання   її
винною  у вчиненні злочину, за який законом передбачена така кара.
        2.  Позбавлення  життя  не  розглядається   як   порушення
цієї   статті,   якщо   воно  є  наслідком  виключно   необхідного
застосування сили:
       а) при захисті будь-якої людини від незаконного насильства;
        б)  при  здійсненні законного арешту або  при  запобіганні
brew3 людини, що законно знаходиться під вартою;
        в)  в  діях,  законно вчинених з метою  придушення   бунту
або заколоту.
       Стаття 3
         Жодна  людина  не  може зазнавати катувань чи нелюдського
або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання.
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
                                 
                                 
                             ВИСНОВКИ
                                 
     У  складній та багатоаспектній проблемі входження України  до
міжнародної  системи  захисту  прав  людини  вважаю  за   доцільне
виділити чотири аспекти. Перший з них — гносеологічний, пов'язаний
з   генезисом   прав   людини  у  контексті  загального   розвитку
цивілізації  та політико-правової думки. Це проблеми, пов'язані  з
історичним  розвитком  прав людини спершу як  категорії  морально-
етичної,  духовно-культурної,  а потім  як  політико-правової.  На
багатьох  етапах  такого розвитку Україна йшла в  авангарді  інших
depf`b. Так, важливим етапом історичного розвитку ідеї прав людини
стало  законодавство  Київської Русі Х— XI ст.  і  згідно  з  яким
правове  положення людини було набагато вищим, ніж, наприклад,  за
давньогерманським правом. В той час як смертної  кари  не  було  в
Київській  Русі,  у  Східній Саксонії  смертна  кара  існувала  на
державному  рівні  у формі повішання, колесування,  четвертування,
відрубування голови, спалення на вогнищі. В Україні у 1710 p. було
прийнято одну з перших демократичних конституцій світу, а  у  1918
p.—   Закон   "Про   національно-персональну  автономію",   перший
законодавчий акт, який проголошував права націй.
     Поряд   з   розвитком  ідеї  прав  людини   та   громадянина,
структуруванням поняття прав людини, переосмисленням  ідеї  універ
сальності  прав  людини  з урахуванням регіональних  особливостей,
проходив   і   процес  становлення  науки  прав   людини   як   на
міжнародному,  так і на внутрішньодержавному рівнях,  розвиток  її
інститутів, категорій та понять. Цей розвиток проходив  у  тісному
взаємозв'язку  з  розвитком міжнародного  гуманітарного  права  та
міжнародного карного права.
     Другий  аспект  аналізованої проблеми —  це  становлення  між
народної  системи захисту прав людини та участь  України  в  цьому
процесі.  Виходячи  з розуміння міжнародної системи  захисту  прав
людини  як  системи  всесвітніх  (універсальних)  та  регіональних
засобів  забезпечення прав людини, які створені і використовуються
всесвітнім співтовариством в особі Організації Об'єднаних Націй та
регіональними   організаціями,  включаємо  сюди  універсальні   та
регіональні  міжнародно-правові акти з прав людини та універсальні
і  регіональні  органи по спостереженню, контролю  за  дотриманням
основних  прав людини (комісії, комітети) та по захисту  цих  прав
(суди, трибунали).
     Україна  як  одна  з  держав  —  засновниць  00Н  входить  до
всесвітньої системи захисту прав людини з 1945 p., беручи участь у
розробці  міжнародно-правових актів з  прав  людини  та  в  роботі
контрольних  і  правозахисних органів  ООН.  Однак  про  реальний,
самостійний етап цієї участі можемо говорити, починаючи з 1991 p.,
коли  Україна  як  незалежна держава стала суб'єктом  міжнародного
права.  Термін перебування України в європейській системі  захисту
прав  людини значно коротший і починається з жовтня 1995 p.,  коли
Україна  стала  членом Ради Європи. Крім того,  в  січні  1992  p.
Україна  була  офіційно  визнана як одна з повноправних  держав  —
учасниць  НБСЄ  (нині  ОБСЄ). Та, попри  недовгий,  ще  навіть  не
o'ятирічний термін перебування в європейській системі захисту прав
людини,  його  результативність  очевидна.  Саме  протягом   цього
короткого терміну Україна досягла конкретних результатів  у  сфері
забезпечення   прав   людини,  серед  яких   визнання   юрисдикції
Європейського Суду з прав людини і реальне здійснення  громадянами
України  свого  права  на міжнародний захист, скасування  смертної
кари тощо.
     Третій  аспект проблеми участі України в міжнародній  системі
захисту прав людини – це імплементація міжнародно-правових норм  з
прав  людини  в  законодавстві України. Права людини,  гарантовані
Конституцією   1996  року,  чітко  сформульовані  і   відповідають
міжнародно-правовим стандартам, а в дечому і перевершують  їх.  До
позитивів  можна віднести і те, що обмеження цих  прав  та  свобод
людини  також  однозначно визначені в Основному Законі.  В  цілому
Конституцією  України  передбачено не більше  десяти  підстав  для
обмеження прав і свобод людини, в той час як у міжнародно-правових
актах та й у конституціях багатьох країн світу їх значно більше.
     Разом  з  тим, у законодавстві України є багато норм  з  прав
людини,  які перебувають у колізії з іншими законодавчими нормами,
нормами  Конституції України та міжнародно-правовими  нормами.  На
жаль,   передбачена  Законом  України  "Про  міжнародні   договори
України"  норма  про одночасне подання до Верховної  Ради  України
проектів законів про ратифікацію міжнародних договорів та  законів
про зміни до
_______________________________
     1 Антонович, Мирослава. Україна в міжнародній системі захисту
прав людини: Монографія. – К.: “КМ Академія”, 2000. – с. 42-43.
     2  Правознавство: Навч. Посібник/ В.І. Бобир, С.Е.  Демський,
А.М. Колодій та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – с. 456-462.
     3   Права  людини  в  умовах  реформування  правової  системи
України. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – с. 28-29.
     4  Республиканская  научно-техническая конференция  “Всеобщая
декларация   прав  человека как международний  стандарт  правового
положення личности в Украине”. – Луганск: РИО ЛИВД, 1999. – с. 126
– 127.
     5  Рішення  Конституційного Суду України від 29  грудня  1999
року/Право України. – 2000. - № 2. – 106 – 107.
     6   Біттнер   О.   Рада  Європи  вітає  скасування   смертної
кари/Урядовий кур’єр. – 25 лют. 2000 р. -   № 36. – с. 2
     7  Конституція України: Офіц. Текст. – К.: Парламент. 1999. –
81 с.
     8 Антонович, Мирослава. Україна в міжнародній системі захисту
прав людини: Монографія. – К.: “КМ Академія”, 2000. – с. 48-49.
     9  Правознавство: Навч. Посібник/ В.І. Бобир, С.Е.  Демський,
А.М. Колодій та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – с. 345 –346.
     10  Республиканская научно-техническая конференция  “Всеобщая
декларация   прав  человека как международний  стандарт  правового
положення личности в Украине”. – Луганск: РИО ЛИВД, 1999. – с. 123-
124.
     11  Загальна  декларація прав людини. –  К.:  Укр..  Правнича
Фундація. Вид-во Право, 1995.

Фрагменты: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 |
Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Объем работы:       27 стр.
Размер в архиве:   25 кб.
Замовити реферат
Нові реферати
Люблю усмішку на чужім обличчі за Володимиром Сосюрою1115
Твір-мініатюра на тему Якби я був чарівником4505
Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити948
Цитатна характеристика образу Остапа в оповіданні «Дорогою ціною»1809
Роксолана найбільша любов і найтяжча прикрість Сулеймана6056
Що означає служити Богові і людям по твору Осипа Назарука «Роксоляна»3143
Якою має бути дружина державного діяча за повістю «Роксолана»2888
Чарівна сила кохання за повістю Роксоляна Остапа Назарука4459
Реклама

Цікаве
загрузка...