швидка допомога для твого навчання

Безкоштовні реферати Замовити реферат Авторам рефератів
Від партнерів
TOP реферати
1 Твір з літератури161238
2 Історія України38486
3 Звіт з практики (звіт про проходження виробничої практики)36465
4 Види тварин і рослин занесені до Червоної книги33749
5 Звіт про проходження виробничої практики 27869
6 Образ жінки в творчості Т.Г. Шевченка27499
7 «твір-роздум про твір Роксоляна» на тему що значить служити Богові20113
8 Твір роздум у на тему якою повинна бути людина19080
9 Правопис слів іншомовного походження18998
10 Образ Михайлика за повістю М. Стельмаха «Гуси лебеді летять»16912
Статистика
Rambler's Top100

Оголошення

У нашій колекції більше ніж 60 тис. учбових робіт!

На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт,
або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД.


Тема: «Джерела церковного права України» (ID:13071)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       3 стр.
Размер в архиве:   10 кб.

У СРСР ніколи не існувало загальносоюзного закону, який би регулював відносини між Церквою і Державою.
«Базовою» у цій сфері вважалася постанова ВЦВК і РНК РСФСР від 8 квітня 1929 р., що забороняла релігійним
об’єднанням усе, що можна було заборонити: від надання матеріальної підтримки віруючим — до зберігання в
храмах літератури і від організації рукодільних гуртків — до лікувальної допомоги одновірцям. Причому
«Положення про релігійні об’єднання в Українській ССР», затверджене указом Президії Верховної Ради УРСР без
малого через півстоліття, у листопаді 1976 р., не тільки залишило в силі всі сталінські заборони, а й додало
до них два нових.

Крім того, існувала велика кількість різноманітних інструкцій, постанов і актів, які урізують і без того
мінімальні релігійні права громадян. Те, що після цього залишалося, розтоптувалося «звичайним» радянським
правом. Початковий імпульс спробам створення загальносоюзного законодавства про релігійні організації був
заданий посиленням унітарних тенденцій в управлінні країною і необхідністю уніфікувати багато республіканських
указів — які або забороняли самокатування та самобичування (Вірменія), колядувати на всій території Литви, або
встановлювали порядок відправляння померлих від гострозаразних хвороб у Росії.

Проаналізуємо положення Конституції України щодо церковного права.

Стаття 11 Основного Закону містить наступне: Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її
історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної
самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути
привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі,
етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. …

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати
будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні
культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише
в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших
людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може
бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за
мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням
громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 37. Cтворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких
спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення
суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади,
пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і
свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Основним джерелом церковного права в Україні є Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації”
від 23 квітня 1991 року.

Хоча в 32-х статтях українського закону «Про свободу совісті і релігійні об’єднання», запропонованих Верховній
Раді, і містилося 58 положень, як були відсутні в законі союзному, він повністю зберіг його філософію.
Ухвалений 23 квітня 1991 р. закон закріпив за релігійними організаціями права, абсолютно немислимі ще недавно
і цілком природні сьогодні. Церква отримала статус юридичної особи, права відкривати школи, духовні навчальні
заклади, створювати підприємства, добродійні установи, засоби масової інформації, видавати літературу,
імпортувати й експортувати богослужбові предмети тощо. Український закон, зазнав мінімальних змін. Лише одного
разу, 23 грудня 1993 р., у нього внесли дві суттєві зміни. Перша, до ст. 17, про те, що у випадку, якщо на
культовий будинок, який знаходиться в державній власності, претендують дві й більше громад віруючих, то
державний орган може встановлювати порядок користування будинком по черзі навіть за відсутності на це згоди
обох сторін.

Друге доповнення стосувалося перебування в Україні зарубіжних священнослужителів і місіонерів. Відтепер вони
могли займатися релігійною діяльністю лише в тих організаціях, на запрошення яких прибули до країни, і тільки
за узгодженням із державним органом, який здійснив реєстрацію відповідної української релігійної організації.

Чому Україна, що явно не претендує на роль «першого учня» у школі демократії для посткомуністичного простору,
виглядає відносно непогано саме в сфері релігійних свобод? Вважаю, основних чинників тут чотири. Насамперед,
це конфесійний ландшафт країни, де в конкурентному режимі співіснують як мінімум три центри релігійної сили,
які не дозволяють кому-небудь одному безроздільно панувати, дискримінувати меншості й перекроювати під себе за
допомогою політичних союзників законодавство про свободу совісті.

По-друге, це слабкість українського націоналізму й відсутність у ньому жорсткої конфесійної ідентифікації, яка
серйозно підриває можливості встановлення релігійної монополії.

По-третє, це український тип (типи) релігійної культури, якому важко відмовити в достатньому рівні
толерантності до іновірців.

А по-четверте, зауважимо, що діяльність релігійних організацій у пострадянській Україні ще ніколи серйозно не
загрожувала позиціям влади —тією мірою, у якій їй, скажімо, загрожувала та сама свобода слова.

На сьогодні можна стверджувати те, що одним з пріоритетних напрямів державної політики у сфері подальшої
розбудови державно-церковних відносин має виступати сприяння підтримці в Україні релігійної свободи,
послідовної реалізації принципу рівноправності релігійних організацій в Україні, зокрема недопущення порушень
чинного законодавства щодо свободи совісті та діяльності релігійних організацій, його вибіркового застосування
до різних релігійних організацій з боку державних чиновників на місцях, на рівні із сприянням міжправосланому
діалогу та моніторингом діяльності мусульманських релігійних організацій з метою недопущення проявів
релігійного екстремізму.

Важливим є те, що на рівні Держави відразу була подолана спокуса вироблення якихось „оргвисновків” щодо тих
Церков та релігійних організацій, які під час останніх президентських виборів підтримували провладного
кандидата. В цьому відношенні знаковими були як участь митрополита Володимира (Сабодана) в урочистому заході в
Софії Київській 24 січня, так й зустріч того ж дня у Москві В.А.Ющенка з патріархом Олексієм.

Зазначимо, що представники Церков України неодноразово закликали не поширювати недоліки окремих
священнослужителів на усю Церкву, не судити усю Церкву за помилками окремих її вірних чи навіть керівників,
враховуючи загальну суспільну атмосферу минулого року, не зводити помилки окремих релігійних організацій,
зроблені ними під час виборів, у ранг абсолютного зла. Оскільки Церква повинна працювати на консолідацію
суспільства, представники Церков однозначно висловлюються проти будь-якого переслідування тих релігійних
організацій, які на останніх виборах підтримували провладного кандидата, до чого закликають окремі нецерковні
діячі.

Водночас мова йде й про необхідність неухильного дотримання Церквами і релігійними організаціями чинного
законодавства України, про розробку механізму контролю з боку державних органів за таким дотриманням і їхньої
відповідної реакції у випадку порушення законодавства, незалежно від чисельності чи впливовості
організації-порушника.

Останнє на що хотілося б звернути увагу у контексті сучасних умов для реалізації релігійної свободи в Україні
– це процеси, пов’язані із ліквідацією Державного комітету України у справах релігій.

Як відомо, 20 квітня Президент України підписав Указ № 701/2005 „Питання Міністерства юстиції України”, яким,
зокрема, було ліквідовано Державний комітет України у справах релігій, виконання його функцій покладено на
Міністерство юстиції України з дорученням Кабінету Міністрів України вирішити питання про утворення
відповідного урядового органу державного управління у складі Міністерства юстиції України.

Водночас переважна більшість Церков України зайняла доволі стриману позицію щодо цієї ідеї, висловившись на
користь саме реорганізації даного органу, а не його ліквідації. При цьому представниками Церков висловлювалося
побоювання, що в умовах складної релігійної ситуації в Україні відсутність державного органу у справах релігій
може призвести до погіршення релігійної ситуації в Україні, загострення протиріч між окремими Церквами та
релігійними організаціями, порушення конституційно декларованої рівності релігійних організацій, проявів
конфесійних уподобань з боку державних чиновників на місцевому рівні, що буде вести до порушень свободи
совісті. Таким чином відсутність даного державного органу може призвести до ускладнень як
державно-конфесійних, так й міжконфесійних відносин, мати негативні наслідки як для релігійної, так й для
загальної суспільної ситуації в Україні, зокрема через небезпеку використання релігійного чинника різними

Замовити реферат
Реклама
Нові реферати
Люблю усмішку на чужім обличчі за Володимиром Сосюрою1979
Твір-мініатюра на тему Якби я був чарівником8149
Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити2119
Цитатна характеристика образу Остапа в оповіданні «Дорогою ціною»3159
Роксолана найбільша любов і найтяжча прикрість Сулеймана8217
Що означає служити Богові і людям по твору Осипа Назарука «Роксоляна»4685
Якою має бути дружина державного діяча за повістю «Роксолана»4546
Чарівна сила кохання за повістю Роксоляна Остапа Назарука6002
Реклама

Цікаве