швидка допомога для твого навчання

Безкоштовні реферати Замовити реферат Авторам рефератів
Від партнерів
TOP реферати
1 Твір з літератури161238
2 Історія України38486
3 Звіт з практики (звіт про проходження виробничої практики)36465
4 Види тварин і рослин занесені до Червоної книги33749
5 Звіт про проходження виробничої практики 27869
6 Образ жінки в творчості Т.Г. Шевченка27499
7 «твір-роздум про твір Роксоляна» на тему що значить служити Богові20113
8 Твір роздум у на тему якою повинна бути людина19080
9 Правопис слів іншомовного походження18998
10 Образ Михайлика за повістю М. Стельмаха «Гуси лебеді летять»16912
Статистика
Rambler's Top100

Оголошення

У нашій колекції більше ніж 60 тис. учбових робіт!

На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт,
або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД.


Тема: «Українська державність кінця 17 початку 18 ст.» (ID:13639)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   14 кб.

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ КІНЦЯ 17 ПОЧАТКУ 18 СТ.



Після Переяславської ради і затвердження Москвою Березневих статей (1654 р.), які визначали політичний і
правовий статус України у складі Російської держави, становище України залишалося складним. Входження України
до складу Росії не відповідало інтересам у ідніх країн. Уряд Польщі не хотів втрачати українські землі й не
визнав рішень Переяславської ради. Туреччина і Кримське ханство розуміли, що союз України й Росії відкривав
можливості для зміцнення становища Росії на берегах Чорного та Азовського морів. Російсько-український союз і
зміцнення Російської держави непокоїло й Швецію.

За таких складних обставин відновилася війна проти Польщі. На початку воєнних дій 1654–1656 рр. спільні
українсько-російські війська звільнили велику частину території України аж до західних кордонів Галичини та
Холмщини, російське місто Смоленськ, частину земель Білорусії. Проте закріпити перемогу не вдалося.
Скориставшись ослабленням Польщі, у липні 1655 р. Швеція виступила проти неї захопила більшість її території.
Швеція претендувала й на західноукраїнські землі, звільнені українсько-російськими військами.

У цих умовах Росія припинила воєнні дії проти Польщі, уклавши з нею в 1656 р. перемир’я, і розпочала війну зі
Швецією.

Укладення російсько-польського перемир’я продемонструвало відмінність у підходах Росії і України до ведення
війни. Україна продовжувала воєнні дії проти Польщі. Проте початок російсько-шведської війни і тимчасовий
перепочинок допомогли Польщі зміцнитися й завдати поразки війську Б. Хмельницького навесні 1657 р. Після
смерті Б. Хмельницького у серпні того ж року починається боротьба за владу різних угруповань української
правлячої верхівки. 60–80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як доба Руїни. На жаль, спадкоємці Б.
Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення від влади восени
1657 р. шістнадцятирічного сина Б. Хмельницького — Юрія. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили
державний переворот. Побоюючись, що Україна може втратити автономію, і незважаючи на народні настрої І.
Виговський уклав з Польщею Гадяцький договір (1658 р.).

Україна під назвою Великого князівства Руського мала ввійти до складу Речі Посполитої як рівноправний з
Польщею і Литвою партнер з правом призначати своїх міністрів, мати власну валюту. Православна релігія мала
бути зрівняна у правах з католицькою. Польські феодали могли повертатися до своїх маєтків в Україні.

Політику І. Виговського не підтримали козаки — почалося повстання, і гетьман змушений був втекти до Польщі. У
1659 р. гетьманом знов обирають Юрія Хмельницького. Протее він не був талановитим політичним і військовим
керівником. Слабодухий і хворобливий, Юрій не здатний був продовжувати справу батька. У 1659 р. московський
уряд змусив його підписати Переяславські статті, які істотно обмежували автономію України. У цих статтях
з’явилися додаткові пункти, які закріплювали безумовне підпорядкування козацького війська на чолі з гетьманом
верховній владі царя, обрання нових гетьманів лише з дозволу царського уряду.

Через рік (1660 р.) Ю. Хмельницький підписав Слободищенський трактат, який передбачав перехід України під
владу Польщі.

Така непослідовна політика ускладнила й без того скрутне становище України, призвела до міжусобиць, в які
втягувалися тисячі людей, утруднювала консолідацію, відкривала можливості для обмеження автономії.

Батуринські (1663 р.) і Московські (1665 р.) статті, що їх підписав гетьман І. Брюховецький, зміцнювали
позиції російського царату в Україні щодо збирання податків, утримання російських військ за рахунок
українського населення.

Наступні договірні умови з російським урядом, укладені гетьманами Д. Многогрішним (Глухівські статті, 1669
р.), І. Самойловичем (Конотопські статті, 1672 р. і Переяславські статті, 1674 р.), І. Мазепою (Коломацькі
статті, 1687 р.), І. Скоропадським (Решетилівські статті, 1709 р.), розширили права царської адміністрації в
Україні.

Водночас у цих статтях фіксувалась єдність соціальних інтересів російських і українських феодалів,
закріплювалися привілеї української еліти. Видатний український історик М. Грушевський зазначав: “...кидалися
старшини і люди українські то в той бік, то в той... а в цьому розбраті і війнах тільки гинула українська
сила. І називається той час руїною, знищенням України”.

Ослаблена внутрішніми чварами, Україна стала землею, за яку боролися Росія, Польща і Туреччина. Після того як
І. Виговський підписав Гадяцький договір, Польща відновила воєнні дії проти Росії за територію України.
Затяжна виснажлива війна ослабила обидві сторони. І Росія, і Польща змушені були шукати миру. У результаті
тривалих переговорів 30 січня 1667 р. в Андрусові (поблизу Смоленська) було укладено перемир’я на тринадцять з
половиною років. Росія закріпила за собою Лівобережну Україну (в українській історіографії цей регіон часто
називається Гетьманщиною), землі запорожців і Слобідську Україну, або Слобожанщину (Слобожанщина — територія
на сході України). Правобережна Україна залишились у складі Польщі. У 1686 р. Росія і Польща підписали
договір, відомий під назвою “Трактат про вічний мир”, який закріпив Андрусівське перемир’я. Таким чином,
український народ залишився роздробленим і був позбавлений можливості створити власну державність. Мети, до
якої прагнув український народ у визвольній війні 1648–1654 рр., так і не було досягнуто.

Тим часом над українським народом нависла загроза поневолення султанською Туреччиною і її васалом Кримським
ханством. У боротьбі проти турецьких і татарських загарбників велику роль відігравали запорізькі козаки, які
здійснювали сухопутні та морські походи на Крим і турецькі фортеці у Приазов’ї. У 60–70-х роках XVІІ ст. такі
походи не раз очолював кошовий отаман І. Сірко. Влітку 1672 р. турецькі й татарські війська вторглися на
Правобережну Україну, яка була під владою Польщі. Захопивши Поділля і частину Волині, вони вирушили у Східну
Галичину. У 1672 р. у Бучачі був укладений мирний договір між Польщею і Туреччиною. Частина Правобережної
України відійшла до Туреччини. Брацлавщина і Південна Київщина передавалися гетьманові Правобережної України
П. Дорошенку, який ще в 1669 р. перейшов під заступництво Туреччини. Цей надзвичайно непопулярний у народі
союз викликав обурення як серед простого козацтва й селян, так і серед козацької старшини. Почалася масова
міграція населення, селяни і козаки залишали рідні місця і тікали на лівий берег Дніпра. П. Дорошенко став
об’єктом ненависті українців. Трагедія цієї людини полягала в тому, що він любив Україну, прагнув її
об’єднання, але діяв непослідовно і, головне, методами, які багато в чому не відповідали інтересам народу.

У 1677 р. турецькі війська знову вторглися в Україну. Протягом 1677–1678 рр. численна турецька армія і
кримські татари двічі нападали на Чигирин — місто у Правобережній Україні. Чигирин захищали українські козаки
і частини російської армії. У 1678 р. Поблизу Бужина відбулася семиденна битва об’єднаних українських сил і
турецької армії. Турки, втративши половину своїх сил, відступили. Перемога під Бужином стала переломною: у
1681 р. у Бахчисараї (Крим) було укладено перемир’я.

Проте Туреччина не відмовилася від своїх планів, залишаючись небезпечним суперником Росії. Тримаючи у своїх
руках Північне Причорномор’я і Приазов’я, Туреччина і Кримське ханство закривали Росії вихід до Чорного й
Азовського морів.

У 1687 і 1689 р. відбулися походи російсько-українських військ на Крим. Та через брак води і продовольства
розгромити військо кримського хана не вдалося.

Під час наступної воєнної кампанії 1695–1696 рр. російські війська та українські козаки на чолі з Петром І
зуміли заволодіти турецькою фортецею Азов. Та Чорне море, як і раніше, залишалося неприступним для російського
флоту.

На початку XVІІІ ст. створилася сприятлива міжнародна обстановка для боротьби Російської держави за вихід до
Балтійського моря. Ще в 1699 р. зусиллями російської дипломатії було створено Північний союз — антишведську
коаліцію у складі Росії, Польщі, Саксонії і Данії. Північна війна зі Швецією розпочалася в 1700 р.

Північна війна, яка тривала двадцять один рік, відбувалася на території України. У 1702 р. шведські війська
вторглися на територію Польщі, до складу якої входила Правобережна Україна. У 1704 р. шведська армія захопила
Львів. Шведський король Карл XІІ рвався до Москви. Спочатку він хотів підійти до Москви через Смоленськ, але
згодом змінив плани і повернув на Лівобережну Україну. Його рішення пояснювалося нестачею продовольства у
шведській армії, а також тим, що у боротьбі з Росією він розраховував на допомогу українського гетьмана І.
Мазепи.

Період життя і діяльності І. Мазепи — один з найважливіших в тогочасній історії України. Протягом понад
двадцяти років ця Людина обіймала найвищий пост у козацькій державі. І. Мазепа — складна, неоднозначна і
суперечлива постать. З одного боку, він ревно захищав інтереси козацької старшини, був вірним прислужником
Петра І. З іншого боку, це була високоосвічена й інтелігентна людина, меценат, який сприяв розвитку науки й
мистецтва в Україні. Частину власних коштів він віддавав православній церкві й монастирям, будував школи і

Замовити реферат
Реклама
Нові реферати
Люблю усмішку на чужім обличчі за Володимиром Сосюрою1979
Твір-мініатюра на тему Якби я був чарівником8149
Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити2119
Цитатна характеристика образу Остапа в оповіданні «Дорогою ціною»3159
Роксолана найбільша любов і найтяжча прикрість Сулеймана8217
Що означає служити Богові і людям по твору Осипа Назарука «Роксоляна»4685
Якою має бути дружина державного діяча за повістю «Роксолана»4546
Чарівна сила кохання за повістю Роксоляна Остапа Назарука6002
Реклама

Цікаве