швидка допомога для твого навчання

Безкоштовні реферати Замовити реферат Авторам рефератів
Від партнерів
TOP реферати
1 Твір з літератури153224
2 Історія України37539
3 Звіт з практики (звіт про проходження виробничої практики)35280
4 Види тварин і рослин занесені до Червоної книги33097
5 Звіт про проходження виробничої практики 27280
6 Образ жінки в творчості Т.Г. Шевченка26825
7 «твір-роздум про твір Роксоляна» на тему що значить служити Богові19971
8 Твір роздум у на тему якою повинна бути людина18874
9 Правопис слів іншомовного походження18516
10 Образ Михайлика за повістю М. Стельмаха «Гуси лебеді летять»16752
Реклама
Статистика
Rambler's Top100

Оголошення

У нашій колекції більше ніж 60 тис. учбових робіт!

На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт,
або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД.


Тема: «ФІЛОСОФІЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ» (ID:156)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       9 стр.
Размер в архиве:   49 кб.

неможливою без терпіння й наполегливості. Але вчення Сковороди не містило цих підходів до прагматики життя.
Оминання викупної жертви Христа пов'язане у нього з оминанням жертв і офір, церемоній і таїнств церковних. На
його думку (в цьому Сковорода перегукується з реформаторами), душа людини зв'язана з Богом безпосередньо,
оскільки Бог та істинна, або внутрішня людина є те саме, і тому для їхнього спілкування не потрібна жодна
проміжна ланка. Через те й процес внутрішнього переображення людини, за Сковородою, не потребує посередництва
церкви. Хресні муки він тлумачить символічно: як смерть «старої», «зовнішньої», «плотської» людини та
народження «нової», «внутрішньої», «духовної».

Кожна людина має прагнути до самопізнання, бо найкоротший шлях до Бога — через власне «серце», через
відкриття в ньому «образу божого». Сковорода трактує цей процес, як «оживлення» людської душі, її
«одухотворення». Зрештою, здобуваючи собі «нове серце», людина сама стає «сином божим», або навіть «богом»,
«обожується», «переображується». Тут покладає він'мету всякого людського буття і, зрештою, філософії. «Главою
діл людських є дух його, думки, серце. Усяк має ціль в житті, але не усяк головну ціль. Інший всі діла свої
направляє, щоб дати життя череву; інший же — одежам та решті бездушних речей; філософія, чи любомудрість,
скеровує усе коло діл своїх на той кінець, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам,
як главі усього. Коли дух в людині веселий, думки спокійні, серце мирне, то все є світлим, Щасливим,
блаженним. Се є філософія».

Премудрість єдина для всіх: для поган і юдеїв, богословів і філософів. У цьому смислі філософствувати повинні
всі люди. Церковні «церемонії» Сковорода пропонує відкинути, як непотрібну християнську «підлість», разом із
спробами буквально тлумачити Святе Письмо. Біблія, головним чипом алегоричними прикладами, навертає людину на
шлях самопізнання та переображення. Проповідь Сковороди дати «життя духу» претендує на роль своєрідних «ліків»
для перемоги над «страхом», «тугою», «смутком». Внутрішнє переображення людського «серця», за вченням
Сковороди, має подолати зло не тільки в окремій людині, а й на загальних рівнях — соціальному, а то й
космічному.

За своєю загальною спрямованістю «внутрішнє християнство» Сковороди багато в чому перегукується з давньою
традицією містичних учень: починаючи від містики платонізму (Платон, Філон, Плотін) та західної
середньовічної містики (Гуго, Екгардт) до вчення «вільних каменярів» — масонів. Уже в першій половині XVIII
ст. в Україні був переклад книжки й. Арндта «Про істинне християнство», який здійснив, перебуваючи в
університеті м. Галле, вчитель Сковороди Спмон Тодорський. С. І. Гамалія переклав двадцять два томи творів Я.
Бьоме, під його ж керівництвом був підготовлений «Серафимівський квітник або духовний екстракт із всього
написаного Яковом Бьоме». Ряд книг, пов'язаних з діяльністю Гамалії в масонських ложах Петербурга й Москви,
де він співпрацював із видатним російським просвітником М. І. Новиковим, учений передав до бібліотеки
Києво-Могилянської академії. В цей же час в Україні стає відомим твір масона Л. Сен-Мартена «Про хибні
погляди та істину», в якому автор закликає до відродження загального стану природної рівності на основі
підпорядкування всіх людей принципові любові. Втім, мотиви «внутрішнього християнства» досить чітко
простежуються й у власне українських авторів, які були надто далекі від того, щоб поривати з офіційною
догматикою церкви (назвемо для прикладу Данила Туптала).

Зрештою, сутність «внутрішнього» християнства як світоглядного типу — у відновленні «божого образу» в людині
та знищенні «образу диявольського». Головна його мета — «з'єднання душі з Богом», причетність до Божого
єства. В цьому «зв'язку», «спілкуванні» або «дружбі» людського «серця» з Ісусом Христом як джерелом нашої душі
містики вбачають друге «духовне народження людини». Переглядаючи історичне християнство, цей тип мислення
бере від зовнішньої церковності лише її символіку й уважає суттєвим не стільки догмати й видимі таїнства,
скільки «життя внутрішньої людини». В намаганні відновити втрачену гармонію людини, світу й Бога до картини
всесвіту залучається своєрідна проміжна ланка — «світ символів», який, немов «сходи», підносить душу до божого
буття. Оті символи знаходили і в природі, і в міфології, і в стародавніх пророків. За такої точки зору Святе
Письмо втрачало свій зміст як об'явлення історичного боголюдського процесу й перетворювалося на книгу притч
та ієрогліфів, котрі потребують тлумачення.

Отже, за своїми ознаками філософія Григорія Сковороди має чимало рис, які тяжіють до християнської містики.
Його вчення являє собою «практичну метафізику», далеку від інтелектуальних змагань так званої академічної
філософії. І тому життєвий експеримент самого українського мудреця можна вважати найкращим викладом і
справжнім утіленням його науки. Іноді здається, що Сковорода наближається до античного ідеалу «евдаймонії»,
проголошуючи життєвою метою людини щастя й блаженство, які він убачає в звільненні від тенет злого світу
шляхом «правильного розуміння», в дусі стоїцизму. Втім досить наполегливо в його вченні провадиться
традиційна християнська тема «спасіння» вірою та любов'ю до Бога. Але справжній центр ваги філософії
Сковороди як «мистецтва життя» — у відкритті в собі «сина божого», «внутрішньої», «духовної» людини, що є
основою «миру душевного» й істинного «блаженного життя». Головна мета вчення Сковороди полягає в проповіді
набуття людиною містичного стану «обожнення» через внутрішнє «переображення» вольового центру особи — її
«серця». В цьому процесі людині має допомогти розкриття таємниць символів Святого Письма. Що ж до світу зла й
соціальної неправди, то вони походять від зречення кожною окремою істотою Божого (природного) призначення.

Однак саме поняття .«Бога-натури» в ученні Сковороди — у його відношенні, з одного боку, до «видимого світу»,
а з іншого — до «внутрішньої людини»,— здається надто неясним при його визначенні. Тим-то це питання вимагає
спеціального аналізу.

Наука про Бога, або Вічну натуру. «Багато хто питає: що то робить в житті Сковорода? Чим тішиться? Я ж
Господом радію. Веселюся Богом, спасінням моїм...» — писав український філософ словами біблійних пророків.
Відвернувшись від мінливої, підступної, злої «зовнішності» світу, Сковорода розумом і серцем шукав
спілкування та єднання з вічною й непохитною «петрою» («каменем») — абсолютним божественним єством.
«Зовнішнє» богопочитання з його обрядами й постами здавалося йому «церемоніальною дурницею», шкільна
богословська книжність — «підлою квасниною». І Сковорода обирає шлях особистого богошукання, шлях
позацерковного об'явлення, шлях просвітлення й екстатичної інтуїції.

Усю дійсність Сковорода поділяє на три «світи»: світ великий, чи «макрокосмос» — власне всесвіт; світ малий,
чи мікрокосмос» — людина; світ символічний — Біблія. Такий поділ має в собі певну внутрішню логіку.
Божественне життя проймає кожен з трьох світів, воно становить собою їхню творчу основу, справжню «натуру».

По-перше, божественна таємниця відкривається в природному світі. Той, хто вивчає природу, дивиться в божу
сутність. «Створіння — поле слідів божих»,— пише Сковорода. «Система світу сього — храм Божий та дім його».
Об'явлення Бога являє собою процес розвитку, чи росту, в якому присутні божественні цілі, або «думки» як
рушійні сили. Бог відноситься до світу, як зародок до розкриття, як точка до числа, множини.

У розмаїтті смислових відтінків слова «натура» (лат. natura — природа) можна виокремити декілька основних:

єство, або субстанція;

джерело, народжуюче начало;

образ, форма;

вольова особа, керуюча істота, «Вседержитель».

Усі ці значення Сковорода вживає у своєму вченні, намагаючись вирішити прадавнє й принципове питання
європейської мудрості—питання про істинне або дійсне буття у його відношенні до буття неістинного, питання, що
становить собою в більш розвинених філософських системах окремий розділ — онтологію.

Бог як Істина і Розум має, на відміну від мінливого єства, вічне перебування,— твердить Сковорода. «Нетлінним
бути та Богом бути є те ж саме» («Листи»). Бог завжди був, є й буде, «вічно зеленіє дерево вічності». Бог є
найдавніше, бо нічого не було перед ним, та найновіше, тому що нічого не може бути після нього. Бог — це
безконечний кінець і безначальне начало; він перебуває поза часом і водночас утримує час. Сковорода називає
Бога «вічною мірою», твердить про «вічні божественні форми», чи «вічні образи». «Вічність є твердінь, що
завжди всюди твердо стоїть, та усю тлінь немов одежу носить» («Потоп зміїн»). Бог — це всезагальне та
позапросторове начало: він усюди має свій центр, а округи — ніде. Колесо, кільце є «фігурою» божої вічності.
В вічності — як у кільці: перша та остання точка є тою ж самою,— де почалась, тамо ж і скінчилась»,— пише
Сковорода («Ікона Алківіадська»). Він часто порівнює Бога зі змієм, що тримає в своїх зубах хвіст.

Іншою невід'ємною ознакою Бога є його єдність. «Усяка всячина та сплітка не є блаженною. Тільки те є
блаженним, що Єдине» («Вдячний Єродій»). Бог—однакова та нескладена єдність усюди, завжди, в усьому, єдність,
яка є непричетною до частин. «Бог — точка, яка породила усіх нескінченних світських машин число». Пунктом
усесвіту називає Бога Сковорода («Наркіс»). «Світ складений з машинок, а я вбачаю у ньому єдине начало,
єдиний центр та єдиний розумний циркул (коло) у їхній множині» («Ікона Алківіадська»). «Бог—єдиний у всіх, а
всі—в ньому»; інакше: «єдиний в кожному з нас та цілий у всякому». З єдністю Бога пов'язана й така його

Замовити реферат
Нові реферати
Люблю усмішку на чужім обличчі за Володимиром Сосюрою1896
Твір-мініатюра на тему Якби я був чарівником8026
Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити2048
Цитатна характеристика образу Остапа в оповіданні «Дорогою ціною»3043
Роксолана найбільша любов і найтяжча прикрість Сулеймана8129
Що означає служити Богові і людям по твору Осипа Назарука «Роксоляна»4608
Якою має бути дружина державного діяча за повістю «Роксолана»4455
Чарівна сила кохання за повістю Роксоляна Остапа Назарука5905
Реклама

Цікаве