швидка допомога для твого навчання

Безкоштовні реферати Замовити реферат Авторам рефератів
Від партнерів
TOP реферати
1 Твір з літератури151379
2 Історія України37329
3 Звіт з практики (звіт про проходження виробничої практики)35018
4 Види тварин і рослин занесені до Червоної книги33006
5 Звіт про проходження виробничої практики 27184
6 Образ жінки в творчості Т.Г. Шевченка26693
7 «твір-роздум про твір Роксоляна» на тему що значить служити Богові19942
8 Твір роздум у на тему якою повинна бути людина18842
9 Правопис слів іншомовного походження18451
10 Образ Михайлика за повістю М. Стельмаха «Гуси лебеді летять»16741
Реклама
Статистика
Rambler's Top100

Оголошення

У нашій колекції більше ніж 60 тис. учбових робіт!

На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт,
або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД.


Тема: «ФІЛОСОФІЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ» (ID:156)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       9 стр.
Размер в архиве:   49 кб.

ознака, як простота. Все складне, всіляка суміш зазнають руйнування; тому Бог, вільний від множинностей і
роздільностей, є не тільки єдиним началом, а і простим.

Нарешті, ще однією важливою ознакою божественної натури є невидимість, котра вказує на вищість онтологічного
рівня, недосяжність божества для органів відчуття. «Вічність є всюди, і ніде її немає, тому що невидною є,
закриваючи свою іпостась...» («Потоп зміїн»); «Дух є цілком безтілесним, нематеріальним, і тому таємно
ховається в недосяжних сферах» («Листи»). Слід, однак, позначити певну відмінність ідеї невидимості в
Сковороди та вчення про незбагненність Бога в класичній патристиці. Отці церкви акцентують не просто
невидимість Бога, яка може бути подоланою певними зусиллями розуму, а його принципову позарозумовість. У
цьому смислі Бог Діонісія Ареопагіта є незбагненним Мороком, божественною Темрявою, тоді як Бог Сковороди в
основному е Світлом і Сонцем, хоча й прихованим від звичайного, повсякденного зору.

Отже, за Сковородою, Бог є вічною єдиною невидимою натурою, котра «проникає» всесвіт, «утримує» його та керує
ним (див., наприклад трактат «Початкові двері...»). Тут простежується своєрідний синтез платонівських та
арістотелівських філософських побудов. Нагадаємо, що платонівська традиція загалом визнавала поділ буття на
істинне та неістинне реальним. Висновками'цього «світового розколу» мав бути або дуалізм із його визнанням
реальності видимого світу й реальності зла, або моністичний ілюзіонізм із його відмовою визнати за «матерією»
дійсне буття. Платонізм, починаючи з самого Платона, вагається між цими метафізичними крайностями. Своєрідним
вирішенням проблеми була теорія світу як еманації (тобто витікання, випромінювання) Бога, що її логічно
розгорнуто в неоплатонізмі. Традиція Арістотеля проголошує лише логічну протилежність істинного буття та
мінливого світу природи. В арістотелівському поєднанні матерії та форми виробляється зріле поняття
субстанції. Зрештою, розвиток як платонізму, так і арістотелізму міг бути грунтом для пантеїстичних побудов та
визнання світу як розвитку безособового божества. Давньогрецькі уявлення про космос не давали можливості
утворення завершеної ідеї Творця та. «створення з нічого». Це є здобутком давньоіудейської релігійної думки,
за якою світ не є ілюзією, він має самостійне буття, але створене, тварне. При цьому світ виявлявся
позбавленим реального становлення. Християнство під впливом іудейства «відірвало» Бога від природи, надавши
йому вищий онтологічний рівень, і водночас спромоглося зберегти античну ідею розвитку, котра сформувалася
пізніше в ідеї теозису (чи обожнення) тварної натури.

Сковорода демонструє в своєму вченні оригінальне поєднання давньогрецької думки та ідей християнства.
Християнська наука про створення світу «з нічого» ігнорується ним, як і догмат про викуплення людського гріха
Сином Божим. Христос у творах Сковороди виявляється далеким від євангельського боговтілення в історичній
особі Христа. Він є для Сковороди символом ідеальної внутрішньої людини.

Якщо в потайниках природи міститься божественне життя, то чи не присутнє воно і в основі людського єства? Є
один найкоротший шлях до Бога, і він пролягає через центр нашого власного «я», вважає Сковорода. «Пізнати себе
самого—означає побачити Бога». В заповітній глибині нашого власного внутрішнього буття мерехтить іскра
божественного світла; це—«образ божий», «внутрішня людина». Пізнаючи себе, ми стаємо тим, чим є в
першоджерелі нашого єства. Відкриття Бога є відродженням і просвітленням людства, яке, немов дзеркало,
відображує божественне світло.

Нарешті, по-третє: природа й людина являють собою таємницю, котра вимагає певного ключа до її розгадки. Таким
ключем має бути сукупність символічних образів, які сприяють тому, щоб направляти нас до споглядання того, що
перевершує всіляке розуміння. Біблія, зрозуміла на зразок кабалістичних текстів як книга емблем та
ієрогліфів, становить основу символічної містики Сковороди. Біблія в її істинному значенні, поза історичним
змістом,— це «сходинки» до Бога. Символи й алегорії цієї книги мають допомогти людині в самопізнанні, у
відкритті своєї справжньої натури.

Ще на початку своєї творчості Сковорода присвятив роздумам про Бога невеликий віршований твір латинською
мовою «Про Святу вечерю або про Вічність» (кінець 50-х років XVIII ст.). Тут він уперше викладає основи
свого богослов'я, котре потім розвиватиме в інших творах. Сковорода починає з протиставлення мінливої
видимості світу вічному божественному єству. Видимий світ, світ речей — то сон, тінь, ніщо. Навпаки, істинне
суще — невидиме, його неможливо сприйняти через відчуття, бо воно приховане за маскою плоті. Це істинне
вічне буття — Бога — можна пізнати лише розумом. Але розум має для цього отримати силу просвітлення від
самого Бога. Розум мусить прокинутися, воскреснути. Усе має своє буття тільки через Бога. Бог є справжнім,
істинним «тілом» та «річчю» ілюзорного космосу. Бог є світлом, він дає його доволі всім. Коли з'являється
Бог,— тінь зникає. Зрештою, речі-тіні — це образи єдиного Бога Образ може зникнути, але сам Бог не зникає,
він лише змінює свій образ. У речах Бог відображується, як у дзеркалі, але насправді він єдиний. Бог
розділяється, але водночас залишається цілим, його божественні сили невичерпні. «Невловимий» Бог» не щез,
коли зникає, а коли залишається— зник». Він, як хитрий «змій», ховається, немов гачок у принаді. Бог має
вивести людину зі світу речей, із «ніщо». Бог дарує справжнє існування. Пізнання Бога дає можливість
зневажити смерть, бо вона приховує істоту, а не знищує її, і водночас полюбити смерть, бо з нею зникає
страхіття світової ілюзії.

Десь через десять років у лекціях «Початкові двері до християнської доброзвичайності», що їх написано для
викладання катехізису в Харківській колегії. Сковорода знову вдається до спроби викласти своє уявлення про
вічне внутрішнє єство світу. Стародавні люди, пише він, подеколи помилково вважали речовину за Бога. Однак і
тепер Бога мало хто розуміє. Насправді ж Бог — це дух, він усюди й завжди був і буде. Бог— це певна таємна
сила, котра по всьому розливається та всім володіє. Це — своєрідна «всесвітня віра», до якої незалежно один
від одного приходили всі народи. Бог — «невидима натура», яка утримує в русі «часову машину» всесвіту, як
«машиністова хитрість». Як дбайливий батько, Бог годує, та охороняє усі створіння,— це його загальний промисл.
За своєю волею він усе може перетворити в грубу матерію, чи «грязь»,— що ми звемо смертю. Воля Бога —
загальний закон, чи «устав». Бога порівнюють із математиком, геометром, гончарем і художником. У стародавні
часи його йменували «буттям речей», «часом», «долею», «вічністю», «натурою»,— нагадує Сковорода. Але в
християн йому ім'я — «Дух», «Господь», «Цар», «Отець», «Розум», «Істина». Останні два найменування здаються
Сковороді найточнішими, бо розум — нематеріальний, а істина на відміну від мінливої речовини має вічне
перебування. Бог перероджує людське серце. Бог є любов. Інакше: любов є союзом Бога й людини, «вогнем
невидимим», котрим запалюється людське серце до божого слова.

Щоб наголосити на «якісній» відмінності Бога від плоті, Сковорода виводить у цьому творі вчення про
«премудрість божу», котра виступає благодійною силою, якою володіє Бог. Як людський розум діє в різних
частинах тіла, так і Бог через різні органи, що їх сполучено його премудрістю, чинить дії на загальну
користь. Бог-розум дав нам свою премудрість, яка є його портретом та печаткою. Премудрість нагадує
архітектурну симетрію, чи «модель», що «простягається нечутно по всій матерії, та робить усю сполуку міцною
та спокійною». Таємно розлившись по всіх членах «політичного корпусу», що складається з людей, вона робить
його мирним, твердим та благополучним. Місто, родина, держава, котрі засновані на божественній моделі,
бувають раєм, небом та «домом божим». Якщо людина творить своє життя за цією моделлю, то в ньому панує
святиня, щастя, благочестя. Від божої премудрості залежить особливий промисл у створенні людського роду.
Відбиваючись у душі, вона робить нас істинними душею й тілом, людьми милосердними, справедливими, стриманими
та розумними. Вічна божа премудрість (інакше: «благодать», «образ божий», «світло», «божа воля») завжди була
притаманна людям («раніше за часи Авраама»). Потім вона з'явилася в образі чоловічому, зробившись
боголюдиною. Перші християни назвали божу премудрість Христом, тобто «царем», бо вона спрямовує всі держави й
кожну людину зокрема до вічного й тимчасового, посейбічного щастя. Невидима божа премудрість існує «під
маскою» в книгах пророків: вона своєю таємною присутністю зробила ці книги мудрими.

Думки Сковороди про Бога зумовлюються його наукою про внутрішню людину. Як і до світу, Сковорода піднімається
до Бога від людини. Основне для нього — його внутрішній досвід. Тому якщо його богопізнання обмежене
особистими душевними переживаннями й не охоплює в усій повноті та глибині неосяжності філософських завдань,
пов'язаних з умоглядом про Бога, то його власні (не завжди однозначні) твердження про Бога мають характер
особистого переживання, далекого від псевдологічних висновків.

Внутрішня людина — це божественне в людині. Ідеальна форма людського єства, котру можна знайти в «тайниках»
свого серця, є образ Божий, який існує вічно. Всі особисті форми окремих людських істот містяться в єдності
досконалої та єдиної людини — Ісуса Христа. Ця людина вже не створена Богом, а народжена ним. Він — його Син
Єдинородний.

Іноді Сковорода веде мову про «премудрість» як основу світу, встановлюючи тим самим його онтологічну
самостійність. Третій світ—Біблія—є справжнім, реальним Словом Божим, об'явленням і втіленням Бога, Тому
сама

Замовити реферат
Нові реферати
Люблю усмішку на чужім обличчі за Володимиром Сосюрою1876
Твір-мініатюра на тему Якби я був чарівником7982
Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити2020
Цитатна характеристика образу Остапа в оповіданні «Дорогою ціною»3031
Роксолана найбільша любов і найтяжча прикрість Сулеймана8093
Що означає служити Богові і людям по твору Осипа Назарука «Роксоляна»4590
Якою має бути дружина державного діяча за повістю «Роксолана»4440
Чарівна сила кохання за повістю Роксоляна Остапа Назарука5881
Реклама

Цікаве