швидка допомога для твого навчання

Безкоштовні реферати Замовити реферат Авторам рефератів
Від партнерів
TOP реферати
1 Твір з літератури150767
2 Історія України37188
3 Звіт з практики (звіт про проходження виробничої практики)34881
4 Види тварин і рослин занесені до Червоної книги32929
5 Звіт про проходження виробничої практики 27104
6 Образ жінки в творчості Т.Г. Шевченка26597
7 «твір-роздум про твір Роксоляна» на тему що значить служити Богові19921
8 Твір роздум у на тему якою повинна бути людина18834
9 Правопис слів іншомовного походження18387
10 Образ Михайлика за повістю М. Стельмаха «Гуси лебеді летять»16729
Реклама
Статистика
Rambler's Top100

Оголошення

У нашій колекції більше ніж 60 тис. учбових робіт!

На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт,
або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД.


Тема: «Наукові та суспільні чинники виникнення психології» (ID:32971)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   21 кб.

Заказ 1189. Соціологія

Наукові та суспільні чинники виникнення психології


Зміст





Вступ



Шлях становлення психології як науки надзвичайно складний. На цьому шляху одна криза змінює другу. На початку
криза психології душі, потім криза психології свідомості, а тепер криза психології поведінки. І кожен раз,
коли з'ясовувалась помилковість або обмеженість шляху, вибраного психологією, знаходились скептики, які
заявляли, що психологія взагалі не може бути наукою. При цьому посилались на те, що вона займається невидимими
внутрішніми процесами в голові людини, що "душа" не пізнавана, що її науково дослідити не можна.

Як би там не було, але психологія як наука існує і успішно розвивається сьогодні майже в усіх країнах світу.
Історія виникнення і становлення її в Європі є предметом дослідження і розгляду у наданій роботі.



1. ВНЕСОК АНТИЧНИХ МИСЛИТЕЛІВ У РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ



Можна вважати, що саме у античні часи виник науковий інтерес до дослідження та вивчення психічних явищ. У
стародавньому світі психологія виникла й набула розвитку як філософське вчення про душу. Традиційно
вважається, що перші давньогрецькі філософи дотримувалися, в основному, матеріалістичних поглядів на природу
душі. Так, античний філософ Геракліт Ефеський (близько 544 – близько 480 рр. до н.е.) вчив, що душа являє
собою один із мінливих станів вогню, що перебуває у вічному русі і є першоосновою матеріального буття.

Демокріт (близько 460 – 370 рр. до н.е.) вважав, що «душа є началом рушійним», «є особливого роду вогонь і
тепло» і складається з кулястих, вогняних рухливих атомів – найдрібніших, далі неподільних часток матерії,
благородніших, ніж атоми тіла. Він заперечував безсмертя душі, вважаючи, що вона гине разом з тілом. В основі
процесу сприйняття, за Демокрітом, лежить фізичний вплив зовнішніх речей на органи чуття.

Інший, нематеріалістичний погляд на природу душі мав видатний філософ Платон Афінський (428 або 427 – 348 або
347 рр. до н.е.). Він вчив, що душа людини нематеріальна і за своєю природою є нічим іншим, як «ідеєю» —
безсмертною духовною сутністю, що тільки на час земного життя вона з'єднується з тілом, існуючи до цього в
наднебесному «світі ідей». За Платоном, істинне знання є лише результатом «пригадування душі» про світ ідей,
який вона споглядала до свого земного втілення. Саме у Платона первісне несуперечливе поєднання душі й тіла
перетворюється в проблему їх дуалізму, що спричинило розвиток етико-релігійних поглядів, заклало основу вчення
про вчинок і відповідальність за діяння.

Епікур (341 – 270 рр. до н.е.), а за ним римський філософ Лукрецій Кар (99 – 55рр. до н.е.) певним чином
продовжили розвиток філософських поглядів Демокріта. Вони вважали, що душу не можна розглядати як щось
безтілесне, адже безтілесною може бути тільки порожнеча, однак і вона складається з матеріальних атомів.
Процес пізнання відбувається через сприйняття душею тих матеріальних за своєю природою образів, які
відокремлюються від предметів зовнішнього світу.

Великий філософ Арістотель (384 – 322 рр. до н.е.) в трактаті "Про душу" виділив психологію як своєрідну сферу
знань і вперше висунув ідею нероздільності душі і живого тіла. Його погляди традиційно вважаються
суперечливими, бо, мовляв, він був недостатньо послідовним – ні матеріалістом, ні ідеалістом. Так, але
причиною цього була послідовність Арістотеля як діалектика, який вважав активним началом у людині її душу як
форму форм, або ентелехію, а тілу відводив підпорядковану роль, підкреслюючи, що без душі тіло не могло б
існувати і в ньому не могли б виникнути ніякі процеси. Джерелом пізнання Арістотель вважав відчуття, які
викликаються впливом зовнішніх предметів на органи чуття, а процес мислення розглядав як властивість
незалежної від тіла «розумної душі».

Саме Арістотель уособлює той історичний момент, коли протилежні тенденції у розвитку поглядів на душу і
психіку утворюють тотожність, унаслідок чого породжуються протилежності якісно нового рівня. Тому не дивно,
що вчення Арістотеля панувало в психології протягом всього Середньовіччя і шанується донині.

Таким чином, античними мислителями був покладений початок систематизованого вивчення психічних явищ з метою їх
пізнання та використання в суспільній практиці людей. Погляди філософів Давньої Греції та Риму заклали
підвалини та принципи розуміння психічного для подальших поколінь науковців, але крім теоретичних
розмірковувань та припущень про можливу природу внутрішніх явищ у свідомості людини вони більш нічого не
надали для майбутньої появи та розвитку психологічної науки. Вже тоді науковці зіштовхнулися з
важкодоступністю в розумінні психіки. Але деякі практичні аспекти діяльності людей продовжували вимагати
пізнання їх внутрішнього світу.



2. ЗНАЧЕННЯ НАУКОВИХ РОЗРОБОК НОВОГО ЧАСУ ДЛЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЇ



Протягом століть явища внутрішнього світу людини означалися загальним терміном "душа" та вважалися предметом
одного із розділів філософії, який у XVI ст. назвали "психологія". Бурхливий розквіт природничих наук в цьому
столітті створив передумови для послідовного наукового вивчення природи людської душі, природи психіки на
підставі спостережень і дослідів. Так, зокрема, вважав видатний англійський філософ Ф. Бекон (1561 – 1626)
щодо чуттєвої душі, віддаючи розумну душу на відкуп теології як науці про віру. На його думку, чуттєва душа є
тілесна субстанція, що міститься в мозку. Вона настільки розріджена, що її не видно. Рухається вона по нервах
і артеріях. Відчуття, за Беконом, – матеріальний процес, що породжується зовнішніми предметами. Можна
припустити, що ідеї Бекона дали поштовх розвитку наукових уявлень про вищу нервову діяльність як матеріальний
субстрат психіки.

В цьому ж напрямі формувалося уявлення англійського філософа XVII ст. Т. Гоббса (1588 – 1679), який вважав, що
носієм мислення є певним чином організована матерія. Уявлення і поняття є лише відображенням матеріальних тіл
у свідомості людини.

Сучасник Гоббса – французький філософ Р. Декарт (1596 – 1650) стверджував, що існування душі й тіла – дві
різні й незалежні субстанції. Декарт, на відміну від Арістотеля, «оживлює» тіло, проголошуючи ідею
рефлекторної дуги. «Оживлення» тіла, як і одночасні пошуки натуральних механізмів дії душі, створювали певне
підгрунтя для вивчення природи людини на основі принципу антропологічної цілісності.

Спробу подолання декартівського дуалізму в питанні про зв'язок психічного й фізичного здійснив видатний
голландський філософ XVII ст. Б. Спіноза (1632 – 1677). Свідомість людини, на його думку, не існує окремо від
тіла, а утворює з ним певну єдність. Якщо тіло не зазнає впливу зовнішніх предметів, душа ніяким чином їх не
сприймає. Принцип детермінізму, розроблений у психології Спінози, з одного боку, заперечує свободу волі, з
іншого – включає душу в систему причинного пояснення природних явищ.

Одного року із Спінозою народився відомий англійський філософ-сенсуаліст Дж. Локк (1632 – 1704), який вважав,
що всі істинні знання можна одержати лише в досвіді. Знання про психічне дає внутрішній досвід і відповідні
методи – самоспостереження, інтроспекції, суб'єктивного експерименту тощо. Оскільки ж внутрішній досвід дає
лише знання про окремі психічні стани чи процеси, остільки саме вони, а не абстрактна душа мають бути
предметом психології.

У XVIII ст. фундаментальні розробки у з'ясуванні природи психіки були здійснені французькими філософами
Ж.Ламетрі, Д.Дідро, К.-А.Гельвецієм, П.-А.Гольбахом. Душа, на їхній погляд, є нічим іншим, як тим же самим
тілом, але розглянутим стосовно його певних функцій і властивостей. Так, Ламетрі (1709 –1751) вважав, що під
душею треба розуміти лише здатність тіла відчувати й мислити. Вона є тільки принципом руху або чуттєвою
матеріальною частиною мозку, який можна розглядати як головну пружину всієї машини, стверджував він,

Замовити реферат
Нові реферати
Люблю усмішку на чужім обличчі за Володимиром Сосюрою1866
Твір-мініатюра на тему Якби я був чарівником7969
Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити1978
Цитатна характеристика образу Остапа в оповіданні «Дорогою ціною»3023
Роксолана найбільша любов і найтяжча прикрість Сулеймана8041
Що означає служити Богові і людям по твору Осипа Назарука «Роксоляна»4576
Якою має бути дружина державного діяча за повістю «Роксолана»4426
Чарівна сила кохання за повістю Роксоляна Остапа Назарука5814
Реклама

Цікаве