швидка допомога для твого навчання

Безкоштовні реферати Замовити реферат Авторам рефератів
Від партнерів
TOP реферати
1 Твір з літератури155154
2 Історія України37701
3 Звіт з практики (звіт про проходження виробничої практики)35448
4 Види тварин і рослин занесені до Червоної книги33166
5 Звіт про проходження виробничої практики 27338
6 Образ жінки в творчості Т.Г. Шевченка26915
7 «твір-роздум про твір Роксоляна» на тему що значить служити Богові19985
8 Твір роздум у на тему якою повинна бути людина18888
9 Правопис слів іншомовного походження18563
10 Образ Михайлика за повістю М. Стельмаха «Гуси лебеді летять»16785
Реклама
Статистика
Rambler's Top100

Оголошення

У нашій колекції більше ніж 60 тис. учбових робіт!

На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт,
або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД.


Тема: «Роль козацтва в розвитку української культури» (ID:85)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   21 кб.

Тема: Роль козацтва в розвитку української культури

Предмет: українська та зарубіжна культура.

Вуз: ***

ЗМІСТ








ВСТУП



Територія південних українських земель - Подніпров'я та Побужжя — стала місцем, де виникло козацтво. Слово
козак східного походження. Воно означало "вільний воїн", "вільна людина". В розумінні — "вільна людина,
незалежна від феодала й уряду" — слово козак і закріпилося на Україні.

Важко назвати іншу тему з історії України, що викликала б такий великий інтерес, як історія запорозького
козацтва. Йому присвячені численні наукові й популярні, історичні й літературні праці, твори образотворчого
мистецтва, драматургії, музики, усної народної творчості.

Козацтво посіло важливе місце в історії та культурі українського народу.


1. ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ТА ПОБУТ КОЗАЦТВА



В кінці XV ст. територія на південь від річки Рось аж до Чорного моря була спустошена татарами, за що її
називали "Диким полем". Це була окраїна Великого князівства Литовського, яка в адміністративному відношенні
поділялася на повіти: Канівський, Черкаський, Вінницький і Брацлавський.

Литовській уряд мало дбав про захист південних українських земель від нападів татар. Оскільки існувала
постійна загроза ворожих нападів, більшість населення зосереджувалася в "острогах" при замках і поблизу замків
Канева, Черкас, Вінниці, Брацлава, Бара, Хмільника. Селяни й міщани, вихідці з північних районів займалися
рибальством, мисливством, бортництвом і хліборобством. Міщани також займалися ремеслами й торгівлею.

У містах жили також урядовці та служилі люди — старости (намісники) й підстарости, бояри, які відбували
військову службу. Феодали (князі, бояри) одержували землі від уряду чи місцевих старост і воєвод, або
захоплювали пустощі.

Місцеві селяни до середини XVI ст. були вільними. Податки і повинності, що їх відбували на користь
великокнязівського замку (подимне, пушкарівщина, стації) та на користь власника землі — держави чи приватних
осіб (натуральний податок), були порівняно легкими. Через часті набіги сусідів усе населення жило
по-військовому, готове будь-якої години відбити ворожий напад.

Головним джерелом, з якого формувалося козацтво, було місцеве населення, котре, незважаючи па постійну загрозу
з боку татар, жило на території південної України і середнього Подніпров'я, та втікачі, переважно селяни, із
західної та північної України, які, рятуючись від покріпачення, тікали в ці малозаселені місця, де ще не було
панського гніту. До козацьких ватаг, які вирушали в степи для занять промислами або й для нападів на татар,
входили також міщани і навіть дрібні бояри. Козацькі ватаги не були постійними, після повернення з степів
додому, в населенні місця, вони розпадалися. Перші згадки про українських козаків відомі з кінця XV ст. (1489,
1492, 1494, 1499 рр.).

Незвичайно барвним і різнорідним було щоденне козацьке життя. Різні мемуаристи й оповідачі переказали нам масу
всяких оповідань, переказів, анекдотів про запорозьку старовину.

"Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі, і більшою частю на насмішку похожі", оповідав столітній запорожець
Микола Корж. І наводив ті різні чудні запорозькі "вимисли".

Запорожці брили цілу голову й залишали тільки одну чуприну над лобом, оселедець; як ця чуприна виростала
велика й довга, що аж заслонювала очі, то козак закладав її за вухо. Бороди не брили, а вусів не підстригали,
але намазували чим-небудь і закручували вгору до очей; а як у котрого виросли дуже довгі вуса, то закручував
їх і закладав аж за вуха — "це ставили собі за особливу козацьку славу і честь".

Запорожці славилися веселістю й охотою до жартів і насмішок. Особливо ж любили вигадувати прізвища товаришам;
такого, що спалив з необережності курінь, називають Палієм, того, що розкладав вогонь над водою, звали
Паливодою, такому, що проти звичаю варив кашу, давали імення Кашки або Кашовара і так само пішли прізвища
Горбач, Малюта, Слизький, Черепаха, Гнида, Качало, Корж... Запорожці знали оцінити й чужий дотеп. Приходить
козак до чужого куреня і бачить, що козаки вечеряють, тоді говорить їм: "Хліб та сіль, пани-молодці!" А вони
йому: "їмо, та свій, а ти у порога постій". Але він не погоджується: "Ні, братці, давайте і мені місце", і
витягає зараз свою ложку і ложечника і сідає разом з ним. Тоді господарі похвалять: "От, козак догадливий!
Вечеряй, братчику, вечеряй!"

Корж - описує, як гостилися запорожці на Січі, по своїх куренях. Курені будували з різаного дерева, бо Великий
Луг був багатий на ліс. Курінь був дуже просторий, в ньому містилося і декілька сот козаків; під стінами
стояли столи, а довкола них лавки, на яких сідали козаки. Отаман мав місце під іконами, а ікони були багаті, і
гарно оздоблені; перед ними висіли розкішні свічники і лампи. Кухарі насипали їду у великі дерев’яні миски,
вагани і ставили на кожному столі, а поруч з їдою всякі напої у великих відрах, а на них вішали коряки,
дерев’яні черпаки. Отаман сідав на першому місці, козаки довкола стола і починали їсти. В ті часи звичайні
козацькі страви були: тетеря, рубці, галушки, свиняча голова до хрону, локшина та ін. Після обіду всі козаки
кланялися отаманові і один одному, дякували кухареві: "Спасибі, братчику, що нагодував козаків". Отаман
виходив з-за столу і кидав гроша у карнавку (скриньку) і те саме робили й усі козаки; ці гроші отримував кухар
і за них купував на базарі харчі на другий день. Кухарі варили їжу в окремих куренях, на огнищі, кабиці, в
мідяних або залізних казанах.



2. КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ КОЗАЦТВА



XVIII століття було парадоксальною добою в історії української культури. Воно стало свідком дивовижного
розквіту українського мистецтва й літератури, що відобразився у стилі бароко. Проте майже одночасно з цим
створювалися умови, за яких українська культура позбавлялася своїх самобутніх рис і змушена була адаптуватися
до російських імперських взірців.

Православна церква століттями виступала центром та рушієм культурного життя на Україні. В боротьбі з польським
католицизмом вона стала втіленням української самобутності. Але самобутність ця поблякла із вступом на арену
Російської імперії як оборонця всього православ'я, включаючи українське. Позбавлена сенсу існування,
українська церква втратила свою рушійну силу. Приблизно в цей же час вона перестала існувати як окреме ціле.

Поглинання української церкви імперським духовним «істеблішментом» перебігало паралельно з ліквідацією
автономії Гетьманщини. Деякий час після переходу в 1686 р. під зверхність московського патріарха українська
церква процвітала: її школи були найкращими в імперії; її добре освічених священиків завзято переманювали до
себе росіяни; завдяки покровительству Мазепи зміцнилася її економічна база. І все ж розвивалися події, що не
віщували їй нічого доброго. Вже у 1686 р. Чернігівська єпархія була вилучена з-під юрисдикції київського
митрополита й підпорядкована Москві. Трохи згодом подібне відбулося з Переяславською єпархією.

Ще більше владу київського митрополита було підірвано між 1690 і 1710 рр., коли врешті-решт поступилися перед
тиском поляків і перейшли до греко-католиків такі давні бастіони українського православ'я, як Львівська,
Перемишльська та Луцька єпархії. Найдошкульнішого удару церква зазнала у 1721 р., коли Петро І скасував
Московську патріархію, заснувавши Священний Синод — бюрократичну установу, до якої входили урядові службовці
та духовенство і яка наглядала за справами церкви. Це фактично перетворило православну церкву як у Росії, так
і на Україні на бюрократичний додаток держави. Українці брали безпосередню участь у цих нововведеннях, зокрема

Замовити реферат
Нові реферати
Люблю усмішку на чужім обличчі за Володимиром Сосюрою1905
Твір-мініатюра на тему Якби я був чарівником8034
Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити2054
Цитатна характеристика образу Остапа в оповіданні «Дорогою ціною»3049
Роксолана найбільша любов і найтяжча прикрість Сулеймана8138
Що означає служити Богові і людям по твору Осипа Назарука «Роксоляна»4615
Якою має бути дружина державного діяча за повістю «Роксолана»4462
Чарівна сила кохання за повістю Роксоляна Остапа Назарука5912
Реклама

Цікаве